У невеличкому прикарпатському містечку Рогатин, у музеї-садибі Миколи Угрина-Безгрішного зберігаються 16 робіт українського художника Юліана Панькевича. З них 7 полотен – це краєвиди Рогатинщини, які шукали з 1941 року. Про дивовижну знахідку читайте у матеріалі наших партнерів із «Укрінформ»
ЗАПОЗИЧЕНІ КАРТИНИ І ДЕТЕКТИВНА ІСТОРІЯ ПОШУКУ
З 1941року Національний музей імені Андрея Шептицького у Львові розшукував 12 полотен Юліана Панькевича. Усі вони були запозичені для виставки в Рогатині, яку тоді організував новостворений музей «Опілля». Для цього до Львова з Рогатина приїхав професор Камінецький і мав зустріч з тодішнім директором Національного музею у Львові Іларіоном Свєнціцьким.
«Твори передавали на чотири тижні з вимогою гарантії «звернення у ненарушеному виді», – зазначають науковці Національного музею у Львові, куди краєвиди Панькевича потрапили «як депозит» учителя з Рогатина Ореста Козловського, згідно з його заповітом, «до особистого розпорядження доктора Іларіона Свєнціцького для національно-громадських цілей».
Та сталося так, що з музею «Опілля» ці полотна до Львова не повернулись ні через чотири тижні, ні навіть через чотири роки.
У львівських мистецтвознавців було кілька версій розвитку подій після виставки 1941 року. Одна з найтривожніших – втрата полотен через німецьку окупацію Рогатина. Припускали, що тоді німці могли вщент розгромити музей «Опілля», не залишивши і сліду від творів мистецтва. Однак пошуків картин Панькевича фахівці львівського Національного музею імені Андрея Шептицького не припиняли.
«На початку 1980-х ми направили звернення до директора художнього музею в Івано-Франківську про пошук полотен Панькевича і отримали відповідь, що там їх не було. І він тоді говорив правду, бо роботи Панькевича потрапили до них у 1985 та 1988 роках. Втім про це не можливо було довідатись», – розповідає зберігач фондів Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Данута Посацька.
Вона пригадує, що пізніше цілком випадково від своєї родини в Рогатині отримала газету «Рогатинська земля». Там прочитала статтю про долю художника Юліана Панькевича і його картини, які зберігаються на Прикарпатті. Мистецтвознавець була вражена. Адже більшість полотен, про які писав автор статті, за описом збігалися з тими, які розшукував Львівський Національний музей із 1941 року.
«Це історія дуже дивна і непроста», – стверджує автор тієї статті в «Рогатинській землі», перший мер Рогатина за часів Незалежності України, художник та краєзнавець Олег Бойкевич. Він майже все своє життя присвятив вивченню біографії та спадщини художника Юліана Панькевича. А ще посприяв тому, аби на початку 1990-х у Рогатині з’явилась вулиця імені Панькевича.
ПОРТРЕТИ ФРАНКА І НОВЕЛИ ДОБРОМИСЛА
«Художник Юліан Панькевич жив у Рогатині. Його знали багато тутешніх людей. Він не мав тут свого будинку. Жив у приміщенні гімназійної бурси, потім у мого сусіда, січового стрільця Андрія Кавки», – пригадує Олег Бойкевич.
Художник розповідає: коли його сусіда вивозили до Сибіру, то деякі речі палили просто на подвір’ї.
«Там було багато малюнків. Я хотів бодай щось собі забрати, але енкаведисти мене нагнали», – згадує краєзнавець.
Він зізнається, з дитинства понад усе прагнув малювати. І саме в ранньому віці його вразила творчість Юліана Панькевича. Студентські роки теж повертали Олега Бойкевича до полотен відомого художника. Каже, найбільше дізнався про нього під час навчання у Львівському інституті декоративно-прикладного мистецтва (нині – Львівська національна академія мистецтв – авт.).
«Коли я почав цікавитись творчістю Панькевича, то ходив по людях і збирав його етюди для нашого музею. Бувало по-різному. Десь мені дарували краєвиди, за деякі картини музей давав людям гроші. Я не мав за що їх купляти. Моя мета була зібрати спадщину Панькевича для державного музею, аби вона не пропала. Інколи мені доводилось робити копію полотен Панькевича і віддавати їх людям, аби забрати оригінал. Недавно зі мною трапилась просто парадоксальна ситуація. Я приїхав у село Уїзд, зайшов до школи, дивлюсь – а там на стіні висить портрет Івана Франка роботи Юліана Панькевича. Я втішився, бо подумав, що знайшов ще один портрет Франка. Придивляюсь, а це – моя копія роботи Панькевича, яку я зробив, щоб отримати оригінал портрету для нашого музею. Я настільки старався дотриматись манери Панькевича, що й сам не впізнав свою роботу», – сміється Олег Бойкевич.
За його словами, з ініціативи Панькевича у Львові у 1898 році було створено Товариство для розвою руської штуки з метою об’єднати художників Галичини. Саме дух українства поєднав у ті роки Юліана Панькевича та Івана Франка, і вони стали друзями. Останній не дуже радо позував товаришу. Мовляв, не вважає себе великим паном, якого варто малювати. Втім, Панькевичу, розповідає краєзнавець, таки вдалося створити портрет Франка з натури і він став чи не єдиним художником, якому доля подарувала таку можливість. Нині науковці стверджують, що цей портрет загубився під час Першої світової.
«Потім Панькевич часто малював Франка з пам’яті, бо обожнював творчість Каменяра. Панькевич вважав Івана Франка своїм старшим товаришем. Під його впливом Панькевич почав писати. Він публікує кілька новел. Наприклад, пише про українську вишивку. Пише, що вийшов восени на околицю Рогатина, в урочище Кузьмінці, зібрався щось малювати, примружив очі, а перед ним оті поля перетворюються на українські орнаменти», – розповідає Олег Бойкевич і показує журнал «Рогатинець», який Юліан Панькевич разом зі своїми однодумцями видавали тут у 1924 році.
Тоді Панькевич писав під псевдо Простен Добромисл. Припускають, що свого прізвища художник цурався через те, що воно було надто польським.
«Панькевич не визнавав польської окупації. Він не брав польських грошей, демонструючи у такий спосіб протест до тієї влади. Панькевич малював багато етюдів і люди за них платили йому харчами. Відтак, у тутешніх людей багато було його краєвидів», – зазначає Олег Йосипович.
СВЯТІ У ВИШИВАНКАХ
Окрім малювання етюдів Юліан Панькевич ще займався церковним малярством, що часто ставило молодого художника у жорсткі канонічні рамки. Але для митця, який закінчив Краківську школу красних наук і Віденську академію, захоплювався Рубенсом та Рембрандтом, такі рамки ставали дедалі нестерпнішими. Відтак, художник часто вступав у суперечки зі священниками.
«Як приклад цього можна навести дебют художника на виставці у Львові з акварелями «Христос –Учитель» та «Богородиця з дитям». Попри схвальні відгуки, священник Селецький на сторінках однієї церковної газети гостро критикував Панькевича за малювання біблійних персонажів у «костюмах Грицька та Параски». Йшлося про національний колорит робіт – вишиті сорочки і реальний галицький пейзаж, що їх Панькевич використовував у багатьох композиціях біблійної тематики», – пише у своїй статті про Панькевича молодший науковий співробітник філій Музею мистецтв Прикарпаття Марія Бінк.
Марія Бінк у цій же статті наводить, як на такі випади реагував сам художник.
«Ніколи не міг і не можу пояснити того, чому ті, що в убожестві вродилися, і виросли, й умерли, і убожество проповідали, мусять бути мальовані в багатих золотистих строях! Може бути, що лиш золото дає повагу – але затісна моя голова, щоби то пояснити», – писав Панькевич.
«Панькевича це обурювало, бо на тих іконах, які малювали за канонами, святі теж були не в тому одязі, який насправді колись носили. Таких ікон у Панькевича було багато. Це – чудові робити», – стверджує Олег Бойкевич і додає, що після нападів з боку священників Панькевич більше не звертався до релігійної тематики, хоча ще з дитинства розписував іконостаси в дерев’яних храмах разом зі своїм батьком.
КАРТИНИ ЗІ СТРИХУ
Ці та інші непорозуміння в житті художника, який був досить вразливим, лише посилювали його нервову хворобу. Психічні розлади Юліана Панькевча закінчились лікуванням у Кульпарківській лікарні міста Львова. Нині мистецтвознавці зазначають, що після цього періоду роботи митця стали менш яскравими.
«У роботах Панькевича дуже ніжний колорит. Його манеру не просто вхопити. Під впливом імпресіоністів Юліан Панькевич ставив за основу колір. Утім на краєвидах Рогатинщини ми не бачимо цієї манери», – розповідає Олег Бойкевич.
З його слів, музей «Опілля» справді був розгромлений у 1941 році, а більшість експонатів звідти передали у Станіславівський (Станіславів – колишня назва Івано-Франківська – авт.) музей. За радянської влади тут нікому не відкривали книгу своїх надходжень, тому довгий час ніхто не відав, куди поділись краєвиди Панькевича. Лише в 2014 році Музей мистецтв Прикарпаття підтвердив львівським колегам, що в його фондах зберігаються 9 картин художника.
«У Рогатині жив колись один чоловік. Він винаймав житло у вчителя Рогатинської гімназії Івана Вербяного, який був близьким товаришем директора музею «Опілля» Юліана Каменецького. Якось на стриху його будинку квартирант знайшов картини. Там ще було багато літератури, яку свого часу забрали кагебісти. Квартирант любив мистецтво, а тому забрав картини собі. Коли я до нього підійшов, то побачив полотна з підписами Юліана Панькевича. Полотна були нумеровані. Їхній стан вимагав негайної реставрації. Частину цих краєвидів чоловік подарував нашому музею. Ще кілька картин він подарував своєму зятю, теж художнику, який нині живе у Винниках, біля Львова. Можливо серед них є ті, які теж пропали з виставки 1941 року. Ті, що потрапили до нашого музею, були врятовані. Музей витратив чималі кошти на відновлення цих полотен, бо вони були в дуже поганому стані. Думаю, це не біда, що картини в нас. В іншому випадку, ми могли би їх просто втратити», – переконаний Олег Бойкевич.
РОГАТИНСЬКА СПАДЩИНА ПАНЬКЕВИЧА
Сьогодні в Рогатині, у філії Музею мистецтв Прикарпаття, зберігається 16 творів Юліана Панькевича, з них 7 робіт належали свого часу збірці Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Ще дві роботи з цієї збірки нині зберігаються в Івано-Франківську, в Музеї мистецтв Прикарпаття. Це «Краєвид із двома кущами» 1930 року створення та «В околицях хутора Лісові», яка була написана в 1924 році.
«Назви краєвидів Панькевича нині різняться. Ось картина «Кладка через Гнилу Липу біля Церкви Святого Духа в Рогатині». Вона датується 1924 роком. Проте в обліковій документації Національного музею у Львові ця робота має назву «Краєвид з кладкою». Натомість, на всіх полотнах, які зберігаються в нас, ми чітко впізнаємо краєвиди Рогатинщини», – зазначає завідувачка Рогатинської філії Музею мистецтв Прикарпаття Тетяна Петрів.
За її словами, Юліан Панькевич підписував ці краєвиди своїм псевдо – Простен Добромисл. На зворотній стороні полотен є два інвентарні номери. Один із них вказує на приналежність цієї роботи до збірки Музею мистецтв Прикарпаття, другий, менш помітний через плин часу, зазначає, що цей твір належав свого часу Національному музею імені Андрея Шептицького.
Такі позначки є на полотнах «Осінь. Польовий пагорб», «Верби на зарубах», «Вид на Чортову гору в околицях Рогатина», «Зимові верби. Болота», «Осінній пейзаж», «Урочище Кузьмінці».
Окрім пейзажів, у Рогатині нині зберігаються ще кілька унікальних портретів Юліана Панькевича.
«Портрет Любослава» – дуже цікавий. Я робив із нього копію, щоб отримати для музею оригінал. На полотні зображено хлопчика, якого свого часу Панькевич учив грамоти просто на полі. З портретів Теодори Соломки та Теодозії Соломки я теж робив копії, щоб селяни віддали оригінали в наш музей», – зізнається Олег Бойкевич і додає, що ці полотна є йому найближчими до серця. Щоправда, каже, він дуже засмучений через те, що свого часу не вдалося випросити для музею портрет Шевченка, який намалював Панькевич. Раніше, за словами художника, малюнок зберігався у родини зі Львова. Втім, нині доля портрета залишається невідомою. Натомість, у Рогатині є «Копія «Автопортрета» Тараса Шевченка», написана Юліаном Панькевичем у 1926 році. Припускають, її Панькевич зробив для одного з будинків культури на Рогатинщині або для місцевої гімназії.
Аби зібрати цю спадщину для музею в Рогатині, Олег Бойкевич не раз навідувався в села, де працював свого часу Юліан Панькевич. Каже, у селі Чесники в художника була родина, а в селі Данильче він керував хором.
«Селяни, які його пам’ятали, розповідали, що там він зробив собі цимбали і створив сільський хор. Крім того, сам змайстрував фотоапарат. Мене завше цікавило, чи збереглися світлини, які зробив Юліан Панькевич цим апаратом. І я знайшов одну фотографію. Тепер я передам її в експозицію музею Рогатина», – говорить Олег Бойкевич і урочисто виконує свою обіцянку.
Нині краєзнавець планує написати книгу про Юліана Панькевича і дослідити творчість його батька, теж художника Якова Панькевича, який створив не один іконостас у селах біля Рогатина.
«Найціннішим для будь-якого музею, не залежно від його профілю та підпорядкування, є його зібрання. Але у зв’язку з різними життєвими подіями та обставинами, багато предметів з експозицій і фондів музеїв зникли, потрапили за кордон і в приватні збірки. Добре, що мистецька спадщина Юліана Панькевича, яка окреслює саме рогатинський період його творчості, потрапила саме до нас. Вона врятована, збережена й експонується, а це – найголовніше», – переконана Тетяна Петрів.
Вона додає, що працівники Рогатинської філії Музею мистецтв Прикарпаття готові організувати з Національним музеєм у Львові спільну виставку для того, щоб показати українцям спадщину Юліана Панькевича. Тим часом працівники Львівського музею вже пропонують свою допомогу для реставрації знайдених полотен художника і наголошують, що рогатинські краєвиди Юліана Панькевича тут більше не називають «втратою століття».
Ірина Дружук, Рогатин – Івано-Франківськ
Фото автора
Перше фото: Музейне Коло Прикарпаття