У листопаді минулого року відбувся вже ХХ Міжнародний конкурс з української мови ім. Петра Яцика, який проводять для піднесення престижу української мови серед молоді, виховання поваги до культури й традицій українського народу.
Про те, в яких умовах відбувається це дійство нині, розмовляємо з Іриною Фаріон, професоркою Національного університету «Львівська політехніка», головою Наглядової ради Міжнародного конкурсу української мови ім. Петра Яцика. Людиною, яка не просто думає про українську мову, а живе нею.
«Тільки любов усе визначає…»
— Як ви вважаєте: піднесення престижу української мови помітно в інших країнах? І в рідній Україні?
— Ми не повинні говорити про мову в контексті престижу. Вона — елемент Божий і природний. Престиж зі сфери кон’юнктури. По престиж женуться слабодухі й вторинні.
— Дванадцять років тому ви казали мені, що вам хотілось би вийти з крила політики, а лишитись на крилі науки. Вдалося?
— Це — дві паралельні дороги. Бо наука без політики — нереальна. Якщо живеш наукою, то в суспільстві поєднаєш і політику, і науку. Роз’єднати ці речі для активних людей — нереально. Я вже навчилася жити в тому шпагаті. Це — наше приречення. Ядро свідомости мусить мати кілька сфер.
— І що діється нині з нашим суспільством?
— Суспільство наше хворе на стокгольмський синдром. Це — суспільство садомазохістське. Недержавницьке. Безхарактерне у своїй масі. Але не в ядрі.
— Котрий з чотирьох етапів конкурсу імені П. Яцика найважливіший, найважче творити: шкільний, районно-міський, обласний чи підсумковий?
— Кожен із них своєрідний. Найважливіше зацікавити молодь прийти на цей конкурс. Їм відкритися. Нам їх відкрити. І пустити на дорогу самопізнання через мову. Дати усвідомлення своєї сили, місії, неповторности. Мова — це знання, світогляд, дія. Тобто на майбутнє — це твій фах, твоя нація, твоя держава. Задля цього існує конкурс.
— Колись ви казали, що в політиці багато шуму, а в науці — тиша. А нині як?
— Тепер і в науці багато шуму, як і в політиці. Наука стає на службу певним силам. Тут треба з гармат гатити по тих, які сьогодні представляють науку, — на чолі з Новосад.
— Кажуть, нині почався третій етап світового хаосу. В науці теж?
— Не хаос, а капітуляція. Маю на увазі в нас — в Україні. Обирають до влади хрунів, лакеїв. Обирають партії угодовські в особі ворогів, бо самі є угодовцями і капітулянтами.
— Ви, пані Ірино, досить гостро настроєні, себто налаштовані?
— Ні, в мене надзвичайно добрий настрій. Я нині така, як усе. Як погода: весна, літо, осінь, зима. «Юрба — капуста головата!» Ото юрба і привела до влади блазня. Це яка пора року???
— Освіта мала би мати випереджувальну роль.
— Без сумніву. Бо це наука про спосіб мислення в матеріялізованому слові.
— А як нині справи з мовою у суспільстві?
— З мовою? Те, що в головах людей, те і в мові. А голови прострелені — в прямому і переносному значенні. Є лише горстка святих плечей, які й утримують країну. Одні — скачуть, інші — плачуть. А ядро бореться. Ми зараз — в епіцентрі понять або — або.
— Чия роль важливіша — чоловіка чи жінки?
— Тільки любов усе визначає. Стосунки між чоловіком і жінкою — найкращий продукт та інтрига світу.
— Чи маєте бодай трохи часу на мандри своїм внутрішнім світом?
— Уже все катастрофа.
— А що далі?
— «Крутити педалі». Словом, крутимо педалі: «Ген українців».
— Тобто?
— Це моя нова телевізійна програма на каналі НТА про сильних українців, про нашу суть і природу. Щопонеділка о 20:00. Стартували програмою про Олену Пчілку. Бо то моцна пані.
— «Філологія — це базова наука» — полюбляєте казати. І я так вважаю. А як вам вдається переконувати у цьому молодь?
— Я їх не переконую. Просто разом із ними на лекціях творю нашу мову. Цьогоріч був просто бум на учасників мовного конкурсу.
— Кого більше — хлопців чи дівчат?
— І хлопців досить. Наш студент Марко Романюк, що приїхав до Львова з Херсона, написав найкращий твір. Виняткове зацікавлення мовою нині спостерігаю серед молоді. Принаймні серед тієї, з якою працюю.
— Словом, конкурс української мови імені Петра Яцика — це вагомо і цікаво?
— Безперечно. Це — найтриваліший державотвірний і націєтвірний мовний проєкт, в якому щороку кількість учасників зростає. У нас, в Політехніці, в ньому беруть участь студенти з усієї України, і зі Сходу передусім. Йдемо малими кроками до великої мети. Це — інтелектуально-світоглядовий мовний проєкт. Це маніфест української сили. А для цього потрібні надзвичайні ресурси.
— І вони є?
— Є. Попри весь негатив у суспільстві.
— Багато негативу чи — негативів?
— Основний негатив носить у собі кожна людина. Більше б працювали на силу своєї країни, менше було б негативу. Не нарікати, а здобувати. І не хтось. А ти.
«Минуле — це корінь усього…»
— Що скажете про роботу Нової української школи (НУШ)?
— Нове — добре забуте старе. Треба ж пусту форму назвати гучним словом…. Може б, до основ національної педагогіки варто звертатися, а не до фінської???? Це реформатори-безбатченки, загублені людці. Без національної свідомости і національної мети. Тимчасовці на европейські гранти.
— А як бачите справи в рамках PISA, в якому Україна вперше взяла участь у 2018 році?
— Хай спершу ті слуги чужих народів складуть іспит на свою здатність керувати державою, а тоді запроваджують глобалістські принципи оцінки наших дітей. Це для мене не є жодним мірилом.
— Ви задоволені своєю діяльністю?
— Хай мені оцінку складають люди, коли їм то треба. Вони однаково на мене не вплинуть і не змінять. Кожен день — це усвідомлення свого незнання. Незнання лікує праця. Отож їй і служу, щоб не здичіти серед маси зе- чи по-.
— Може, в подальшому виправимося?
— Мабуть. Ще такий не вродився, аби зупинив українців у бажанні мати свою державу. Щоб знову здійнятися, то, мабуть, треба було впасти нижче за дно. Вже впали. Лідер є таким, яким є суспільство. Не може на грядці з бур’яну вирости красивий гладіолус. Його мусить хтось посадити і доглядати. Бо здичіє. Виховуймо цей гладіолус на гладіятора.
— Абсолютно, пані Ірино, так і буде, я вірю разом із Вами.
— Ми ніколи не скоримося. Нашій кафедрі української мови — 30 років. Чи могла про це думати свого — такого непростого — часу Олена Пчілка, наприклад? Вона просто робила свою справу. Головне — не компромісити! Не Зеленський, не Порошенко — ти, кожен із нас, відповідальний за своє, свою Україну. Михайло Слабошпицький усупереч усім робить цей конкурс — найпотужніший, наймасовіший, найідейніший проєкт. Це продовження справи Петра Яцика. Чому з’явився Тарас Шевченко? Тому що його дід був гайдамакою. Шевченко мав у кого взяти силу. Те саме — Леся Українка. Бо її мама була націоналісткою. А рід Шухевичів! Шість поколінь здійснювали мурашину роботу з побудови держави в умовах повної окупації. Сила родини… Історію рухає генетика. Батько Степана Бандери — активний творець ЗУНР. А в нинішніх, недавніх, часах Сергій Квіт прагнув нейтралізувати майбутнє України, вилучивши з вишів історію України і українську мову.
— Пані Ірино, але завдяки діяльності свідомих українців, у тому числі й проведенню вже упродовж 20 років Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, ми переможемо.
— Переможемо. Проте коли???? Маємо щиро дякувати і Михайлові Слабошпицькому, виконавчому директорові Ліги українських меценатів, письменникові й громадському діячеві, і Володимирові Загорію, президентові Ліги українських меценатів, голові Наглядової ради фармацевтичної фірми «Дарниця», і Павлові Гриценку, директорові Інституту української мови НАН України, який очолює журі мовного марафону. На їхніх плечах ця колосальна ідеологічна праця.
Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК