Ім’я цьогорічного лауреата (або лауреатку) Drahomán Prize оголосять 23 квітня. Це відзнака для перекладачів, які перекладають літературу з української мови на інші мови світу та роблять внесок у популяризацію української літератури за кордоном.
Цьогоріч на неї претендують: Ееро Балк з перекладом фінською мовою роману Євгенії Кузнєцової «Драбина»; Амелія Ґлейзер та Юлія Ільчук з перекладом англійською мовою поетичної збірки Галини Крук «Короткий курс із коктейлів Молотова»; Дарія Павлешен та Ана Дуґанджич з перекладом хорватською мовою роману Юрія Андруховича «Радіо Ніч».
Фіналісти (а також перекладач з литовської мови Вітас Декшніс) у розмові з Оленою Гусейновою поділилися своїми думками про українську літературу та її місце у світовому літературному процесі.
Амелія Ґлейзер
Перекладачка зауважує, що англійською українських письменників читає глобальна аудиторія — вона помічала, коли її переклади брали за основу іспанські або італійські перекладачі.
Тому зазвичай старається зберегти всі сенси, закладені в поезіях, інтонацію та ритм. Однак це не завжди вдавалося зробити засобами англійської мови, тому кожного разу було індивідуальне рішення — чи зберегти смисл, чи гратися з формою.
На думку перекладачки, українська поезія може розширити англійську мову — бо інколи в ній просто немає відповідників окремим специфічним українським словам і фразам. Зокрема, це ті терміни, які стосуються безпеки (наприклад «Пункт незламності») або пов’язані з війною.
Як приклад, вона згадує слова з поезії Галини Крук «метафори складні, мов швейцарський ніж», який було складно перекласти англійською, оскільки прямого відповідника знайти одразу не вдалося. Зрештою було вирішено перекласти рядок як «in a metaphor that folds like a Swiss army knife».
«Можливо, що під час війни люди готові читати більше поезії. Це емоційний жанр».
Юлія Ільчук
Перекладачка зазначає, що українська книжка займає досить вагоме місце серед перекладних книжок на американському ринку. В США виходить не так багато перекладної літератури (якщо порівнювати, наприклад, із Західною Європою), «але в кожній бібліотеці, принаймні в Долині, є стенд української книжки». Найчастіше там кожна натрапити на книжки Сергія Жадана й Андрія Куркова, але тепер є й книга поезій Галини Крук.
«Всі бібліотеки і книжкові магазини мають окрему поличку, де в тій книжці видно, що існує українська культура. І вона перекладається».
Ільчук додає, що читачі поезії — це особлива публіка, і не варто недооцінювати читачів у США. Бо багато з них люблять виклики — зрозуміти сенси в складній поезії з-за кордону.
Ееро Балк
На його думку, книжка Євгенії Кузнєцової «Драбина» важлива для фінського читацтва. Вона особлива тим, що це роман про «власне початкову фазу повномасштабного вторгнення і проблему, яка з’являється в момент, коли багато українців змушені залишити Україну і стати біженцями або вимушено переміщеними особами».
«Коли книжку перекладають, то вона потрапляє до іншого контексту».
На думку Балка, книжка Кузнєцової пропонує фінському читачу український наратив: вона ніби пояснює як українці думають, яка логіка в них, коли вони думають про Росію, про Україну.
«І я просто це зрозумів. Мені ці наративи знайомі, тому що я слідкую за українським простором. Але редактор книжки підкреслив червоним, не розумів логіку. Я відповів: не треба розуміти, треба прийняти».
Перекладач також поділився, що у майбутньому хотів би перекласти Василя Шкляра або «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко. Також, можливо, він би попрацював над перекладом класичної літератури — наприклад, книжки Валер’яна Підмогильного або Миколи Хвильового.
Дарія Павлешен та Ана Дуґанджич
Хорватським читачам близьке те, що вони можуть читати у перекладах, зазначають перекладачки. І український контекст для них близький не тільки через війну, а й бо тому, що ми всі слов’яни і Хорватія — невелика країна, яка має більших сусідів.
Роман Юрія Андруховича «Радіо Ніч» вийшов у Хорватії в одному з найбільших видавництв. Перекладачки зауважують, що там видають тільки ті твори, які вони «вважають вартими для того, щоб широкий загал їх читав».
За їхніми словами, коли до такого списку потрапляють українські імена, то це означає, що книжка перекладена не тому, що Україна — це актуальна тема, а просто бо цікава: «Так вона опиниться на полицях хорватських книгарень поряд з багатьма іншими перекладеними романами з усіх куточків світу».
«І читач, який прийде до книгарні, не мусить усвідомлювати, взагалі знати, що це український автор чи авторка. Він просто візьме книгу, бо його зацікавить опис чи назва, купить її і буде читати. Мені здається, це найбільша перемога — така видимість української книги. Коли її читає не тільки вузьке коло людей, яких цікавить зараз українська тема, не тільки українська діаспора».
Лауреата або лауреатку оголосять під час урочистої церемонії 23 квітня.
Спеціальну відзнаку премії за високу майстерність і людяність у побудові українсько-литовського літературного діалогу вручать перекладачу Вітасу Декшнісу.
Переможець (або переможниця) премії отримає статуетку, виготовлену українською художницею Анною Звягінцевою, грошову винагороду в розмірі 3000 євро (приблизно 135 тисяч гривень), а також додаткові можливості для роботи та промоції своєї творчості.
У 2023 році премію отримала польська перекладачка Катажина Котинська, а спецвідзнаку — Рауль Чілачава «за побудову українсько-грузинських культурних мостів».