Сергій Мартинюк свої книги «Горджусь, що я українець», «Народжені перемагати», «Того, хто йде, важко спинити», «Маю честь бути українцем» подарував мені кілька років тому. Я читав їх неспішно, в перервах між нагальними роботами. Кожну з цих своїх книг Сергій Мартинюк супроводжував автографом – дружнім зверненням до мене як читача: «Друже! Справжня честь свідків не потребує!», «Друже! Якщо не хочеш жити в темряві, запали вогник правди про Україну!», «Друже! Бути Українцем, не соромно. Соромно цим не пишатися!», «Друже! Нам треба робити культ Українця!».
У цих зверненнях до читача вичитується ідейно-світоглядна позиція автора, формування якої прослідковується у його творах, передусім у бібліографічних нарисах книги «Того, хто йде, важко спинити» та в книзі «Маю честь бути Українцем». Сергій Мартинюк прагне пізнати, якого він роду, до якого народу він належить, чому, з яких причин, із чиєї сваволі була так ослаблена його і багатьох-багатьох українців національна історична пам’ять, пригнічена честь і національна гордість українців, чому серед нас так багато з’явилося манкуртів і чому кожен українець повинен повірити в себе і відчувати гордість за свою країну – за Україну.
У книзі «Маю честь бути Українцем» Сергій Мартинюк засвідчує: «Власне кажучи, я і пишу свої книжки й оповідання з метою пробудити любов до рідної землі та нашого українського роду і таку ж сильну ненависть до ворогів України». Саме тому книги цього письменника і публіциста – це ретельне дослідження, на яких тримається українська ідентичність.
У книзі «Горджусь, що я Українець» автор документально, з промовистими історичними фактами обґрунтовує своє політичне і літературне кредо: «Москва — це зло і загроза всьому цивілізаційному світу. Загроза не міфічна, а реальна… Московити хотіли вчора, хочуть сьогодні, будуть хотіти завтра знищити нашу історію, праісторію, мову, нашу пам’ять і сам український народ. Не вірте! Україна не скориться. Україна боролась і бореться».
Ці слова особливо і емоційно сприймаються нині, коли рашистські загарбники вторглись на українську землю. Відкривається ця книга Сергія Мартинюка есеєм «Манкурт», де він зрозумілою і переконливою мовою показує на промовистих прикладах, як народжуються зрадники і перевертні народу. Далі автор досліджує причини Голодомору, тактику і стратегію московських вождів, спрямовану на знищення української державності і культури, і дає чітку й аргументовану відповідь «малоукраїнським історикам», які пояснювали, що таким чином радянська влада хотіла захопити українське селянство в колгоспи: «Справа в тому, що колгоспам належало уже 78% орних земель. Московія не робила голодомору на Дону чи в Поволжі, хоча донські козаки і приволзькі німці чинили спротив колективізації не менше за нас, українців».
Автор аргументовано розкриває підступну політику царизму, яку взяв на озброєння російський більшовизм. Вона полягала у поступовому, але неухильному пригнобленню всього українського, особливо початків нашої державності після Лютневої революції 1917 року.
Загалом визначальне ідейне спрямування книги Сергія Мартинюка полягає у розвінчуванні численних підлих і підступних міфів Московщини, творених на основі викрадань і перекручень нашої історії.
Зрозуміло, чому друге видання книги вийшло російською мовою, бо автор хотів бути почутим на рідній йому Одещині, значною мірою русифікованій імперською Москвою.
З часом погляди Сергія Мартинюка все більше увиразнюються і в книзі «Того, хто йде, важко спинити» він зазначає: «Минуло більше ста років, а наче про сьогодення написав у 1918 році Олександр Олесь (мається на увазі вірш «Узори української долі»). А, справді, що змінилося? А нічого. Той же ворог і в ту ж хату. 7 жовтня 2020 року. Сьомий рік активної фази війни, а за дослідженням Київського міжнародного інституту соціології 42% громадян України до Московії ставляться позитивно!.. Щось не те у нас з мізками».
Зараз позицію українського патріота Сергій Мартинюк заявляє і в літературній творчості, зокрема у книзі «Народжені перемагати» він зізнається у любові до рідної землі:
Я закоханий у балтський степ.
У отчиному гнізді свій лелека,
В чужому краї не стало серце на коліна,
І голову я не опустив.
Відчуваєш у цих словах щирість і гідність автора, хоча іноді йому й бракує виваженості образного слова, тієї метафоричності й узагальнення, які притаманні поезії.
Загалом, Сергій Мартинюк почуває себе «на коні», коли він поринає у полеміку, публіцистичну загостреність, історико-краєзнавчу стихію. Цим позначено книгу «Маю честь бути українцем», де в передмові полковник В. Кривобок визначає основоположні риси життя й творчості Сергія Мартинюка: «Із Сергієм знайомий з часів Помаранчевої революції. Разом відстоювали ідеали свободи українського народу. Тому знаю його як високопорядного та сміливого офіцера й гідного патріота України. До слова, саме після Помаранчевої революції Сергій написав першу книжку «Здобули волю – здобудемо долю».
Про сміливість Сергія Мартинюка і його принципову патріотичну позицію засвідчує й те, що він у перший же день російської агресії, перебуваючи в Ірпені, приєднався до Ірпінського добровольчого спротиву – записався добровольцем із рішучою поставою допомогти оружно Україні в її війні із московитами.
Перебуваючи в рядах Ірпінських тероборонців, поет Сергій Мартинюк 1 березня 2022 р. звернеться до своїх побратимів по боротьбі з рашистами:
А побратими мої незламні
Хоробрих братів шукають у висі
Світло струмує зі зранених тіл
Чи ще устрінемось – тужливо питає думка
Чи устрінемось?
На небесному колі Героїв
Чи устрінемось?
Обов’язково в День Перемоги
України над рашистами.
Помстимося…пам’ятаємо… Хай живуть герої Ірпеня!
Хай живуть герої! Хай живуть… Во славу життя…
Доброволець Мартинюк, позивний «Письменник» став на захист рідного міста і всього Приірпіння з власною мисливською зброєю і вже 29 березня 2022 р. брав участь у звільненні Ірпеня.
Письменницька доля Сергія Мартинюка, яка так щиро, сповідально і самокритично заявлена у його книгах – це наполегливе й творчо обумовлене сходження до української ідентичності. Книги письменника, публіциста, громадського активіста Сергія Мартинюка – це передусім творчо успішне жадання провести читача власною драматичною дорогою до національного самоусвідомлення, і перейнятися імперативною необхідністю сформувати себе українським патріотом, національно свідомим, гордим Українцем, зайняти своє достойне місце в протистоянні російському агресору, в боротьбі за утвердження, за зміцнення незалежності України.
Микола Жулинський, академік НАН України
