Попри те, що 2021 рік, як і попередній, суттєво вплинув на культурне життя в Україні та багато чого довелося скасувати, перевести у дистанційний формат, Кабінет молодого автора Національної спілки письменників активно працював, підлаштовуючись під нові умови і виклики. Про те, яким запам’ятається цей рік, що було реалізовано і над чим триває робота зараз, спілкуємося із секретарем НСПУ по роботі з молодими авторами Юлією Бережко-Камінською.
— От і 2021 рік залишився в минулому. Яким він був для вас як для очільниці Кабінету молодого автора НСПУ?
— Зовсім не такий, яким був би в непандемічний період, але по-своєму дуже насичений. Чого найбільше бракувало — звісно, живих зустрічей. Деякі проєкти (наприклад, такі, як «Музично-поетичний салон «Камертон», який розпочали торік, Всеукраїнський фестиваль «Ірпінський Парнас», наради молодих літераторів та ін.) ми не наважилися організовувати цього року. Насамперед, аби не наражати на небезпеку людей, також через пандемічні обмеження. Зате цей період дозволив започаткувати інші проєкти, які загалом охопили кілька тисяч людей — як досвідчених зрілих письменників, так і молодих авторів, зовсім юних початківців і навіть тих, хто ніколи раніше не займався літературою.
— Що це були за проєкти?
— Насамперед — антологія сучасної української поезії «Молоді голоси», яку втілили спільно з редактором журналу «Золота пектораль» Володимиром Погорецьким. Тобто, на мені була вся робота з упорядкування, редагування і верстки, а пан Володимир узяв на себе видавничі клопоти. До участі в антології були запрошені всі охочі молоді поети з проханням: «Надсилайте найкраще!» Орієнтувалися на тих, кому більше 16-ти років, але хто ще не далеко відійшов від вікової позначки «40». У результаті ми отримали з усіх куточків України та низки зарубіжних країн понад 350 поетичних добірок — кілька тисяч віршів! Аби потрапити на сторінки видання, твори пройшли три етапи відбору. Зізнаюся, це була дуже непроста і виснажлива робота. І я вдячна друзям, які відгукнулися і долучилися до неї, допомагаючи формувати наповнення. Особливо рада співпраці з чудовоюхудожницею Оленою Завітайло. Її графіка дуже вдало доповнила відібрану поезію філософськими підтекстами.
— Десь презентували це видання?
— Так, у Тернополі на фестивалі «Ї», у Черкасах на книжковому форумі, у Дніпрі в обласній бібліотеці, в Кам’янському та в Києві. Були плани ще поїхати в кілька міст України, але знову ж таки — пандемія, червоні зони… Тож поки відтермінували ці поїздки.
— Пригадую, навесні різні ЗМІ виявили інтерес до проєкту «Поетичне метро».
— Так, і літератори, і журналісти звернули увагу на цей проєкт. Ще минулого року я запропонувала письменницькій спільноті надіслати вірші, в яких так чи інакше фігурує столичне метро. Найкращі з них увійшли до книжки «Поетичне метро», перші примірники якої побачили світ напередодні 60-річчя Київського метрополітену. А 27 березня у Всесвітній день театру на станції столичного метро «Театральна» відкрилася виставка постерів, на яких були надруковані вірші 20-ти авторів згаданої книжки. Зокрема, були представлені твори Дмитра Чистяка, Дмитра Дроздовського, Світлани Дідух-Романенко, Наталії Бельченко, Дмитра Лазуткіна, Ії Ківи, Тані-Марії Литвинюк, Антона Попова, Наталки Поклад, Вікторії Осташ, Дениса Голубицький, Ірини Мостепан, Ольги Ольхової та ін. Допоміг утілити задум фотохудожник Сергій Олянич. Реалізували задум за підтримки Департаменту суспільних комунікацій КМДА, БФ «Культурні новації»,а також завдяки видавництву «Саміт-книга» та Київському метрополітену.
— У соцмережах були нарікання від деяких авторів, що на постерах не було їхніх віршів про метро.
— Так, бо вони їх не запропонували! Та й знають про існування цих творів лише у своєму колі друзів. До речі, я не вперше вже стикаюся з подібними закидами. Про старт наших проєктів ми оголошуємо публічно, ті, хто слідкують за новинами, дуже активно реагують і засипають нас своїми заявками. Підготовка антології чи збірки «Поетичне метро», а також інших видань не може тривати роками, поки всі автори дізнаються про можливість надіслати свої тексти і зроблять це. Ми ретельно обираємо найкраще з отриманого, можемо додатково залучити когось, якщо формат це дозволяє, аби продукт був максимально якісним. Так, рівень художньої майстерності дуже строкатий, іноді більшість надісланих робіт розчаровує, іноді когось із перспективних початківців підтримуємо авансом, але не забуваймо, що це — Кабінет молодого автора, який працює не лише з тією молоддю, яка вже твердо стоїть на ногах і її раді бачити на багатьох літературних подіях, а і з тими, хто лише робить перші кроки. І це можуть бути як зовсім школярі, так і навіть люди старшого віку, які лише нещодавно почали творити. До речі, багато хто думає, що наші проєкти лише для членів НСПУ. Це не так. Ми ніде такої вимоги не зазначали і працюємо з усіма охочими.
— Мабуть, найбільш яскравим проєктом 2021 року був «WorkStory»: робота у фокусі літератури»?
— Так, це був проєкт, якому було присвячено кілька місяців роботи і який об’єднав дуже багатьох людей. Реалізовували його спільно з редакціями видань «Ukrainian people» (Чикаго, США), «Українською літературною газетою», «Літературною Україною», компанією «Jobian» та креативною агенцією «Баляндраси». На розгляд журі, яке очолив відомий письменник Любко Дереш, надійшло понад 200 творчих робіт. Проєкт викликав неабиякий інтерес серед молодих авторів.Ми отримали заявки із 16 країн світу: Естеван (Канада), Берлін, Дрезден (Німеччина), Нью-Йорк, Чикаго (США), Дубай (ОАЕ), Нетанія (Ізраїль), Копенгаген (Данія), Софія (Болгарія), Португалія; Краків, Вроцлав (Польща), Прага (Чехія), Анталія (Туреччина), Мілан, Палермо (Італія), Вільнюс (Литва), Мурсія (Іспанія), Тбілісі (Грузія). Центральною темою конкурсу стала робота і все, що з нею пов’язано.
Учасники розповіли про свій професійний досвід, про те, що болить, тривожить, радує і надихає звичайних трударів і відомих професіоналів в Україні та за кордоном, із якими проблемами сьогодні стикаються трудові мігранти в різних куточках світу. Свої історії розповіли священники, поліціянти, педагоги й діячі культури, лікарі, гіди, журналісти, офіціанти, кондитери, редактори, рекрутери, ріелтори, різнороби…
У результаті завдяки компаніям «Jobian» та «Баляндраси» переможці отримали премії. Твори тих, хто посів перші місця в різних номінаціях, були опубліковані в США. А найкращі твори ввійшли до однойменної колективної збірки.
— Судячи з того, які теми ви задаєте своїм проєктам, вам цікаво провокувати людей спробувати свої сили в літературі?
— Так. Іноді ми й не здогадуємося про свої здібності, доки щось не підштовхне їх розкрити. Так і тут. Серед учасників «WorkStory» чимало тих, хто ніколи раніше нічого подібного не писав. Їх зачепила сама тема, їм було що сказати, і вони не побоялися це зробити. Деякі з цих творів вийшли справді вдалими, і це дуже підтримало і надихнуло їхніх авторів розвивати в собі потяг до письменства. Зараз, після «WorkStory»,нашим «центровим» проєктом став не менш цікавий — «Сильні та натхненні: історії, які допомагають долати труднощі». Ми вже отримали 80 творів на розгляд, і серед них є справжні знахідки, які мають цінність не лише літературну, а й історичну.
— Розкажіть докладно про цей проєкт.
— Передусім він соціальний. Об’єднує відразу кілька різних груп людей. Авторів, які готові розповісти про свою долю чи про іншу людину, яка виросла без батьків або має серйозні фізичні вади, однак зуміла знайти себе і реалізувати, що може послужити прикладом і мотивацією для іншої нашої цільової групи — дітей-сиріт і дітей (та й дорослих) з інвалідністю. До співпраці ми залучили конкретні заклади — центри соціальної підтримки дітей та сімей міста Дніпра «Довіра», «Барвінок», «Обійми», спеціалізовану школу №12 Дніпропетровської облради, Дніпропетровський обласний будинок-інтернат і вихованців Довбиської спеціальної школи-інтернату (Житомирська обл.).
Третя наша цільова група — це студенти-актори Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого (кафедра сценічного мовлення). Зважаючи на те, що на основі конкурсного відбору в нас вийде книжка, для того, аби читачі з вадами зору також могли з нею ознайомитись, ми вирішили розмістити біля кожного оповідання QR-коди, які дозволять почути твори. От їх і начитають майбутні актори. Підготувати ж відео допоможуть студенти кафедри кіно і телемистецтва Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка. А проілюструють видання студенти-художники.
Ще одна група, яка входить до цього проєкту, — члени журі, яких, до речі, ми теж невипадково обрали. Вони самі або виросли без батьків, або мають інвалідність, або ж пишуть на ці теми. Очолює склад журі відомий письменник, науковець, перекладач Ігор Павлюк, котрий на власному досвіді знає, що таке сирітство. Сподіваємося, що ця книжка супроводжуватиме наших читачів по життю, підтримуватиме й зігріватиме.
— Щоб реалізовувати такі задуми, має бути потужна команда…
— Звісно, я щоразу залучаю партнерів і співорганізаторів і щаслива, що таких людей знаходжу, що вони відгукуються і багато допомагають. Над «Сильними та натхненними» працюємо спільно з друкарнею «7bc»(вони й надрукують книжку), а також із Дніпропетровським осередком НСПУ (особисто його головою Фіделем Сухоносом), Дніпропетровською обласною бібліотекою для дітей та мистецькою спільнотою «VivArt». До речі, завдяки пану Фіделю у Дніпрі вже показано три телепрограмами на обласному телебаченні, присвячені цьому проєкту.
— Над чим працюєте сьогодні?
— Насправді, окрім «Сильних та натхненних», відразу над ще кількома проєктами. Цього року Кабінет молодого автора спільно з українським виробником рослинної доглядової косметики «Vesna»з метою промоції творчості молодих українських письменників, які лише входять в сучасний літературний процес, заснували Всеукраїнську літературну премію «Перша ластівка». Тож зараз після того, як журі опрацювало 40 книжок, поданих на премію (це дебютні книжки конкурсантів) і визначило фіналістів, продовжили свою роботу, щоб обрати найкращі твори. Зауважу: ми отримали чимало справді достойних і прекрасно виданих книжок — романів, п’єс, поезій, оповідань, творів для дітей, тож визначити переможців буде вкрай непросто. Аби не залишити без уваги талановитих конкурсантів, додатково залучаємо партнерів для нагородження спецвідзнаками. Переможці ж отримають грошові премії від компанії «Vesna».
Завдяки пропозиції київського видавця Олега Нікофа («Друкарський двір Олега Федорова) підтримати молодих авторів, ми отримали унікальну можливість видати 10 книжок молодих авторів. П’ять із них будуть опубліковані в рамках серії «Бібліотека Кабінету молодого автора НСПУ», а решта — за результатами інших проєктів. До цієї серії ми запрошували тих авторів, які себе вже зарекомендували під час інших наших конкурсів і які мають на підході рукопис із новими творами. З-поміж тих, хто готовий був надати свої тексти, спеціально створена конкурсна комісія обрала 5 найцікавіших. Тож зараз готую до друку книжки переможців: Назарія Вівчарика, Іванни Стеф’юк, Олени Карпенко, Вікторії Концевої та колективну збірку 8-ми молодих авторок.
— А «Дебютна книжка»?
— Це ще один проєкт, який став можливий завдяки пропозиції Олега Нікофа і над яким зараз триває робота. Ми звернулися до авторів, які ще не мають жодної книжки, але напрацювали рукописи. Три найцікавіші твори будуть видані окремими книжками. Ця пропозиція викликала справжній ажіотаж. Ми отримали текстів (переважно прозових) загальним обсягом понад 7000 сторінок формату А4. Перечитати це в короткі строки майже нереально. Довелося вдвічі розширити склад журі. Але що стосується мене, то перечитую майже все — щось більше, щось менше, але мушу знати загальну картину. На сьогодні ми вже працюємо з малим колом і незабаром визначимося з переможцями.
— Хто готує всі ці книжки?
— За фахом я журналіст, вісім років працювала головним редактором друкованих видань, нещодавно закінчила курси верстки і дизайну книжок, тож цей досвід мені дуже допомагає в роботі на посаді секретаря. Те, що впорядковую, звісно, вичитую, знімаючи товстий шар помилок, узгоджую з авторами. Звісно, такі проєкти самій дуже важко і навіть неправильно втілювати — потрібні свіжі очі, свіжі сили, погляд збоку, аби нічого не пропустити. Але працюю в тих умовах, які є. Коли можу в якийсь спосіб вирішити це питання — залучаю фахівців. Що стосується деяких наших конкурсів — від переможців просимо для друку чистові тексти, опрацьовані редакторами. Щоправда, перечитуючи їх, не втримуюсь від коректури, коли бачу, що це явно потрібно.
— Чи проводите щось для школярів?
— Так. От зараз якраз у нас триває Всеукраїнський конкурс «Таке воно — кохання!», започаткований спільно з відомим журналом «Однокласник». Ще точну кількість заявок не підрахувала, але пошта заповнена листами на цей конкурс. Твори переможців з’являться на сторінках лютневого випуску згаданого журналу і на наших літературних ресурсах. А ще будуть подарунки від партнера заміського екологічного табору «b. Game Camp». Голова журі — відома письменниця Анна Багряна.
Окрім цього, виступаю в ролі журі різноманітних конкурсів для школярів, наприклад, Всеукраїнського літературного конкурсу для школярів «Природи ніжний пагінець» ім. М. Чабанівського, який організовує Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України, конкурсу «У римах світлих оживає слово» та ін. Часто запрошують до себе навчальні заклади — як школи, так і виші — поспілкуватися з дітьми, послухати їх, провести майстер-клас. Звертаються автори й особисто — щось підказати, порекомендувати, над чим працювати. Час від часу в різних містах України бібліотеки збирають юних відвідувачів своїх літературних студій, проводимо заняття онлайн.
Звісно, я не можу в одному інтерв’ю розказати про все, чим був наповнений цей рік. Бо були й живі зустрічі — в рамках проєкту «Майстри слова» в Національному музеї літератури, були презентації книжок молодих авторів в Будинку письменників, низка подій у книгарні «Сяйво», літературні вечори в київських бібліотеках, поїздки, виступи на радіо, телебаченні, публікації у пресі, на інтернет-ресурсах (за два роки роботи на цій посаді про роботу Кабінету молодого автора і творчість наших учасників підготувала кілька сотень статей). За кожною подією — створення афіш, анонсування, робота над сценарієм, вивчення творчості письменників, із якими проводжу зустріч. Це непомітна, але часом виснажлива робота. Є ще й Міжнародний конкурс «Гранослов», на який приймаємо понад сотню рукописів, котрі кілька місяців опрацьовуємо, а потім готую книжки переможцям. Всеукраїнська приймальна комісія теж входить в обов’язки секретаря по роботі з молодими авторами. Ведення всієї документації, оформлення і розсилка членських квитків, організація засідань комісії… Два роки поспіль веду групу студентів-практикантів — майбутніх журналістів одного з київських вишів.
— Як Вам узагалі працюється з молоддю?
— Цікаво. Молодь активна, відгукується на пропозиції, готова ділитися своїми напрацюваннями. Мені цікава творчість багатьох із них. Я відкрила чимало талановитих і перспективних авторів, слідкую за їхньою творчістю, читаю їхні книжки, спілкуюся з ними. Я бачу, що це потрібно для них, особливо для тих, хто живе в маленьких містечках і селищах: літературні курси. І хороші редактори, які б працювали з їхніми творами і не пропускали б у світ ту кількість грубих помилок, яку, на жаль, часом можна побачити. І потрібні додаткові шляхи до свого читача. Зараз це одночасно і дуже просто (завдяки інтернету і самвидаву), і дуже складно (завелика кількість строкатого контенту і слабкий потяг до читання в аудиторії, високі ціни на друк).
Звісно, молодь різна. Є певна кількість непривітно налаштованих авторів, які не сприймають Спілку письменників як таку і всю її діяльність. Однак слова залишаються словами. Я не маю наміру витрачати свій час доведення комусь чогось, бо час — безцінний ресурс, і мені є куди його спрямовувати.
— Як Ви плануєте свою діяльність і навантаження?
— Є щорічні проєкти і те, що планую робити, скажімо, раз на місяць, але коли якась ідея несподівано з’явилася і не відпускає, то я додаю і її до свого «кошика подій». Тож нудьгувати не доводиться. Так було торік із «Вечірніми літературними читаннями», які ми з авторами проводили щодня впродовж 45-ти днів, і з конкурсом «Поетична листівка», конкурсом відеопоезій тощо. Мені цікаві більше нестандартні формати роботи, оцей синкретизм, якого потребують деякі літературні проєкти. Звісно, за умов іншого фінансування і постійної команди можна було б братися за створення літературних подій іншого рівня. Я маю чимало задумів, за втілення яких залюбки б узялася. Але не все зразу — для всього свій час. Якщо життя виведе на те, що можна буде ризикнути їх реалізувати, — звісно, спробую. Річ у тім, що на посаді секретаря по роботі з молоддю я лише два роки, тож потрібен і період для набуття досвіду. Головне — не втратити інтересу до роботи і не вигоріти. Стараюся балансувати.
— За цією роботою не забуваєте про свою творчість?
— Робота потребує часу, сил та енергії, але завдяки тому, що ми зараз працюємо переважно дистанційно, я не витрачаю щодня по чотири години на дорогу і можу ще щось зробити. Працюю над своєю збіркою поезій. Спільно з видавцем Іваном Степуріним написали біографічну книжку про унікального гімнаста зі Львова Віктора Чукаріна.
Нещодавно закінчила переклад історичного роману одного відомого письменника. Також розвиваю свої нові навички дизайнера і верстальника і допомагаю друзям створювати їхні книжки. Активно працюю з текстами — звертаються молоді автори з проханням покращити їхні прозові або поетичні твори, написати передмову тощо.
— Що б хотіли сказати на завершення інтерв’ю?
— Подякувати всім, хто відгукується на мої прохання та пропозиції і долучається до роботи, знаходить на це час і ресурси. Якщо зібрати всіх членів журі всіх наших проєктів, які ми провели лише цього року, то буде понад пів сотні людей! Ще кілька десятків — це наші партнери і спонсори, яким я безмежно вдячна за те, що ще ніхто не відмовив у проханні підтримати молодих авторів — подарунками, преміями, інформаційною чи організаційною підтримкою.
А всім нашим авторам хочу побажати подальшого розвитку майстерності, щоб вони завжди мали що сказати, а найголовніше — щоб від їхнього слова люди змінювалися на краще.
