Борода Юрія Николишина
Юрій Николишин. Звідки росте борода. – Львів : Апріорі, – 272 ст.
Ось знову відомий автор знаменитого філософського роману-есею “Бота-Фікс” дивує літературний світ «несподіванкою» — приходить до читача зі збіркою «кумедних історій з реального життя». Адже свого часу, на видання есею, Василь Шкляр відгукнувся такими словами: «Роман-есе Юрія Николишина “Бота-Фікс” — яскрава літературна несподіванка, схожа на скарб, віднайдений у вже не раз перекопаному кургані». Та чи справді… Аж така «несподіванка»?!
Проте, як уважно придивитися до «несподіваної» постаті в українській літературі, то нічого несподіваного нема ні в авторові, ні в його творчому шляху. Є унікальність в творчості й харизматичність особистості.
Щоправда, Юрій Николишин ще зі школи тягнувся до літературної творчості, та доля вела його в світ економіки. Однак він і з «економікою» зумів подружити й розвитися до майстра слова. І коли вийшла його повість «Стара при надії» стало зрозуміло, що молодий прозаїк впевнено оволодів пером і тепер сміливо пустився, натоптаною класиками дорогою, плодити нові талановиті творіння, імітуючи в чисельних сюжетах живу дійсність. Мовляв: ось я є, ось я вмію! Сподівайтеся ще не одної колоритної «Старої!..»
Аж тут наче перша несподіванка… Нема нових повістей, романів… тривалий час… нема…
Насправді — все нормально. Повістю “Стара при надії” доля якраз утвердила так званий «смисл» подальшого творчого життя. («Смисл…» «Житейський смисл» — з езотеричних розважань сучасного українського філософа Юрія Олійника в статті «Філософська думка Емануеле Северіно» про те, що діяння людини розгортаються не випадково, а завдяки «смислу», закладеному ще в генах, або під час потужного емоційного струсу на «дорозі».) Напрям не зазнав змін, а з’явився новий мисленний набуток, — роман-есе “Бота-Фікс”, не як традиційна імітація життєвих подій, а щось значно-значно цікавіше… Мирослав Дочинець у передмові до видання 2013 року пише: «Кожен проникливий читач тут знайде своє — і аромат історії, і код етносу, і пам’ять роду, і звичайний стрій, і розкіш естетики, і вир емоцій, і мудрість любові». Олександра Сербенська, професор університету, філолог, зазначає, що «роман сповнений ідеями пізнання законів Вічності…» Зрештою, це високоінтелектуальна філософська література, що її нині мало і Ю. Николишин зробив гідний вклад у цю нішу.
А що не так часто, як хотілося б, письменник-філософ виступає з подібними творами, то через те, що чимало енергії віддає праці у видавництві «Апріорі» як видатний культурний діяч! А ще ж тримає «при житті» літературно-мистецький (товстий) журнал «Дзвін», — тоді, коли видання цього типу «гинуть» одне за другим, як у столиці, так і в областях.
А книга “Звідки росте борода” теж не є «несподіванкою», — хоча своєю «кумедною вдачею» і бентежить непроникливого читача.
Так є тут низка кумедних історій та історійок з побуту, з сучасного буття, наче щось несерйозне… Одначе, як прочитати від дошки до дошки, то можна себе зловити на досить поважному враженні.
Якщо минає кілька днів, прочитане поволі влягається в душі, щось не дуже яскраве призабувається, а яскраве збирається у «сюжет», то ж і наростає враження, ніби прочитано цікавий філософський роман з елементами гумору, іронії, в якому (за Дочинцем) знаходилося і «розкіш естетики», і «вир емоцій», і «мудрість любові…» і щирий галицький гумор, і насмішку над ворогами, й лікувальне покепковування над собою…
Читач, отже, з приємністю чекає від Юрія Николишина свіжої «несподіванки», що вразить новим літературним дивом.
P.S. У післямові під назвою «Подяка» — Юрій Николишин записав до «співавторів цього роману» близько сімдесяти імен друзів і знайомих, не дораховуючи «та ін…» — від Степана Давимуки до Василя Лисюка… буйний цвіт творчої інтелігенції! Є від кого черпати надхнення для наступного «несподіваного» літературного шедевру, пане Василю, хоч «курган» вже копаний-перекопаний, проте… Унікальний талант пана Юрія-«копача» знайде в ньому ще не один «скарб».