Відома уругвайська письменниця роздумує над відомою екклезіастовою максимою в контексті новітніх історичних потрясінь.
Як і багато хто з мого покоління, я дійшла до Книги Екклезіаста через Боба Ділана. Такі слова, як “на все є слушна хвилина під небом: час народитись і час померти; час садити і час збирати урожай; час убивати і час лікувати” тощо, ми, тодішні підлітки, повторювали, танцюючи “обійнявшись” – насолода, тепер майже забута так само, як Екклезіаст. По мірі дорослішання я почала розуміти, що Соломон (якому приписують цей текст), мав більше рації, ніж святий. Не тільки у житті кожного, але й передусім в історії його постулати справджуються невблаганно. Не хочу вас занудити, переписуючи увесь текст, який, з одного боку, є добре знаний, але мені хотілося б дійти до строфи, яка йде після “час убивати і час лікувати”, бо вона чудово пасує до нашої нинішньої ситуації і є такою: “час руйнувати і час будувати”. Це, наприклад, мало місце після Другої світової війни. Після тієї трагедії, яка забрала десятки мільйонів життів, наляканий жахіттям, яке щойно сталося, людський рід вирішив виправитися і стати на шлях великодушності і співпраці. Такі інституції, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Організація Об’єднаних Націй, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, ЮНІСЕФ чи ВООЗ, а також такі дієві ініціативи, як план Маршалла, є породженнями найбільшої масакри, яку знала історія. Таким був, згідно з постулатами Екклезіаста, наш час будувати, і в цих емпіреях (найдовшому періоді миру і добробуту, який знав увесь світ) жили ми, щасливі діти другої половини ХХ ст. Але пам’ять коротка, і з плином років корисний превентивний вплив того велетенського лиха потроху втратив свою ефективність. Згідно з Екклезіастом, ми завжди переходимо “від часу зберігати до часу розкидати; від часу шукати до часу губити, від часу ізшивати до часу роздирати”. А тоді прийшло ХХІ ст. і всі ті потрясіння, які зараз нас вражають. Якби у 2000 році якийсь провидець віщував, що у перші двадцять років нового сторіччя ми повернемося до релігійних воєн, маври проти християн; що такий собі напівосвічений і безвідповідальний каудильйо визначатиме долю Сполучених Штатів, а в Європі ми побачимо відродження старого і віджилого націоналізму, то ми би подумали, що той оракул забагато випив. А проте, саме це і сталося. Ба більше: тепер, коли в абсолютних величинах на світі є більше освічених людей, ніж будь-коли раніше в історії, тепер, коли ми всі маємо легкий і навіть безкоштовний доступ до інформації, ми виявляємо, що це передозування даними створює таку дезінформацію, що брехня відпочиває. Здавалось би освічені люди вірять у найнеймовірніші бздури. Іншим парадоксальним результатом є той, який стосується етики, звичаїв. Коли ми нарешті звільнились від усякої цензури, насадженої згори, їй на зміну прийшла політична коректність – щось розпливчасте та інквізиторське, яке диктує і наказує, що треба думати, а що ні. Якщо до цього ми додамо абсурдні гедонізм і нарцисизм, а також помітну відсутність цінностей, то вже матимемо загальну панораму того, яким був світ ще кілька місяців тому. І на все це приходить пандемія. Явище таке ж глобальне, як і катастрофічне – аби нагадати нам (Eclesiastés dixit), що після часу танцювати і сміятись завжди приходить час плакати і сумувати. Але й для того, щоб нагадати нам: що більшим є лихо, то чудовішим та ефективнішим буде відновлення. Крім того, є ще один обнадійливий факт. Як каже Ісабель Альєнде: “Можливо, це вперше в історії існує відчуття, що ми є єдиним людством, що те, що відбувається з одним, відбувається з усіма”. Дай Боже, щоб ця обставина, небувала досі, послужила нам для того, щоб ми разом дивилися в одному напрямку – аби, знову послуговуючись словами Екклезіаста, після часу хворіти прийшов час одужувати. І я би додала: а ще – час змінюватися.
Carmen Posadas
Un tiempo para destruir, un tiempo para construir
XLSemanal, 13.07.2020
Переклала Галина Грабовська