Книжки зі шкільної програми можуть по-новому відкритися у дорослому віці, їх можна переосмислити з висоти свого досвіду або ж поринути в ностальгію за шкільними роками.
Суспільне Культура зібрало 10 книжок із нинішньої шкільної програми української літератури, які варто перечитати у дорослому віці.
«Меланхолійний вальс», Ольга Кобилянська
Тоді юрба переконається, що незамужня жінка — то не предмет насміху й пожалування, лише істота, що розвинулася неподілено. Значить: не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Ти розумієш? Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні.
«Меланхолійний вальс» Ольга Кобилянська. Видавництво РМ
Історія про трьох інтелектуалок, які разом винаймають житло, — вчительку, художницю та піаністку. Вони шукають своє щастя та місце у світі XIX століття, і врешті у кожної життя складається по-різному. Хтось шукає себе у сім’ї, хтось — у творчості.
Головне: ці історії показують, що жінка може обирати власний шлях і призначення.
«Федько-халамидник», Володимир Винниченко
«Що ж тут такого, що у його папи більший живіт, ніж у їхніх тат? Бо його папа багатий, от і все. Толя їм нічого все ж таки не сказав, він був хлопчик делікатний, вихований. Федько, той, якби зачепили його тата, зразу б грубості почав говорити, а то й битись поліз би».
«Федько-халамидник» Володимир Винниченко. BookChef
Оповідання про двох дітей — Федька і Толю. Толя — син хазяїна будинку, де жила родина Федька. Він був ніжний, делікатний, смиренний, чистенький, виходив надвір боязко. Хоч він не любив розбишацькі розваги, але Федько все одно його спокушав.
Федько був протилежністю: «Наче біс який сидів у хлопцеві! Усі діти як діти, — граються, бавляться тихо, лагідно. Федькові ж, неодмінно, щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці».
Хлопчики відображають дві якості — самопожертву та егоїзм, навколо яких і розгортається фінал (на гепіенд очікувати не варто).
«Майстер корабля», Юрій Яновський
«Людина — натура творча. Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити. Тоді людина працюватиме так, як співає».
«Майстер корабля» Юрій Яновський. Vivat
Юрій Яновський взяв за основу роману свій досвід роботи на Одеській кінофабриці. Він у форматів спогадів описує зйомки фільмів, сварки, розмови про кораблі та їхнє будівництво, любовний трикутник і море. Текст, який надихає на власну творчість.
«Інститутка», Марко Вовчок
«Всчалися тоді в нас карності щоденні, щоденний плач. Чи хто всміхнеться (не часто всміхалися!) — панночка біжить до старої: «Бабуню, мене не шанують!» Чи хто заплаче: «Бабуню, діла не роблять, та ще й плачуть!» А стара лютує, нас карає, — молодий вік ізгадала!»
«Інститутка» Марко Вовчок. Facebook/»Віхола»
Зарозуміла панночка повертається з інституту в Києві у село до бабусі, яка радо її зустрічає. Але з поверненням панночки життя Усті (від її імені ведеться розповідь) та інших кріпачок стає ще більш напруженим.
У повісті Марко Вовчок показує наростання невдоволення кріпаків до панів і до чого це призводить.
«Мина Мазайло», Микола Куліш
«Раз паляниця у вас вийшла, це знак того, що скоро навчитеся мови».
«Мина Мазайло» Миколи Куліша. Видання 1940 року, Прага. Видавництво «Колос»/diasporiana.org.ua
Харківський службовець Мина Мазайло через комплекс меншовартості хоче змінити прізвище на престижніше — на російське «Мазенін». Він переконаний, що після такої зміни життя стане кращим і кар’єра піде вгору.
Серед персонажок, зокрема, є вчителька правильної вимови російської мови та родичка з Курська, яка всіх вважає «руськіми» людьми. Рішення Мазайла призводить до комічних ситуацій, від яких і смішно, і сумно, бо теми, порушені у п’єсі 1920-х років, досі актуальні.
«Intermezzo», Михайло Коцюбинський
«Хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути самотнім».
Михайло Коцюбинський «Вибрані твори». Yakaboo Publishing
Головний герой тікає від «залізної руки города» і розповідає, як на природі психологічно відновлюється. Він описує, як гладить руками колоски ячменю, як слухає спів зозулі та шелест поля. Ще до того, як психотерапія стала популярною та прийнятною, Коцюбинський запропонував спосіб, як про це себе попіклуватися після стресу.
«Поза межами болю», Осип Турянський
«І судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межі людського болю — у країну божевілля і смерті».
«Поза межами болю» Осип Турянський. «Кондор»
Осипа Турянського мобілізували до австрійської армії на початку Першої світової війни, пізніше він потрапив до сербського полону — й у книжці описав цей досвід. 60 тисяч австрійських військовополонених відправили етапом через гори Албанії, де вони стикнулися з морозом, голодом та смертю.
Автор описує, перед якими викликами постали полонені, про що вони думають, як змінилося сприйняття смерті. Але Турянський пише, що попри біль та страх «огненна любов до життя й до його вищих цінностей переможе смерть». А ще він сподівався, що його текст розпалить вогонь у молодого українського покоління, що прзведе до волі й щастя українського народу.
«Момент», Володимир Винниченко
«Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість. Я знаю вже. Найбільше щастя буде мізерним в порівнянні з цим. Значить, зовсім не буде. Так мені здається, так я зараз чую отут… — Вона показала на серце».
Філософське оповідання про щастя та кохання, яке, здавалось би, виникає у невдалий момент. Головний герой зустрічається з Мусьою під час втечі через кордон. Це історія зустрічі людей, між якими виникає порозуміння, однак їхні шляхи перетинаються лише на мить, щоб далі розійтися.
«Кайдашева сім’я», Іван Нечуй-Левицький
«Минула зима. Знов настало літо. Золоте літо несло за собою нелад між Кайдашенками. Той нелад знову почався за грушу».
«Кайдашева сім’я» Іван Нечуй-Левицький. Видавництво РМ
Вічно п’яний Кайдаш, вічно невдоволена Кайдашиха, Карпо і Лаврін та їхні кохані Мотря і Мелашка, які намагаються вжитися в одній родині, але не можуть нікому догодити. У домі Кайдашів постійні сварки: за землю, за курок, за те, як місити тісто, за грушу…
«Зачарована Десна», Олександр Довженко
«Майже все вже розтануло в далекім мареві часу, як сон, і потонуло. Одна лише Десна зосталася нетлінною у стомленій уяві. Свята, чиста ріка моїх дитячих незабутніх літ і мрій».
«Зачарована Десна» Олександр Довженко. «Фоліо»
Це спогади письменника та режисера Олександра Довженка про дитинство у рідному селі на Чернігівщині. Він із гумором та ніжно розповідає про членів родини, про хату, про прокльони та звичаї, про забави і, звісно, про Десну, яка зачарувала малого Сашка. Також у повісті простежують роздуми Довженка про тодішнє життя.