Платон Майборода народився 1 грудня 1918 року. Він присвятив своє життя музиці. В історію української культури увійшов як композитор, що працював у кіно, серед найбільш популярних його творів — «Пісня про рушник».
Суспільне Культура розповідає найцікавіше про видатного композитора, добровольця та друга, який любив життя.
Музикальна родина Платона Майбороди
Платон Майборода (1913–1992) народився 1 грудня на хуторі Пелехівщина на Полтавщині. Його прадід Федір був відомим співаком та прославився тим, що самостійно створював музичні інструменти, тож його син (батько Платона) з дитинства грав на гітарі, мандоліні, скрипці, балалайці та бандурі.
Мати композитора, Одарка, також мала музичний талант — вона співала у церковному хорі.
Платон змалку самостійно навчився грати на балалайці. Його брат Георгій також грав на музичних інструментах — переважно на мандоліні.
Платон Майборода. ЦДАМЛМ України/Фото Г.І. Майбороди. 1982 р., ф. 200, оп. 2. од. зб. 276, арк. 17.
Платон Майборода — доброволець Другої світової війни
У 1941 році Платон та його брат Георгій добровільно пішли на фронт. «Коли я пішов на фронт, я з собою взяв три речі — хліб, зброю та пісню», — говорив він.
Разом вони потрапили в оточення та полон. Їх відправили до німецького концентраційного табору «Хорольська яма» в Полтавській області.
Надзвичайно захопливою є історія їхнього визволення: мати, Дарина Єлисіївна, подолала сотні кілометрів, використовуючи власні ресурси, щоб звільнити синів, фактично викупивши їх у поліцаїв.
Після звільнення у 1943 році братів депортували на примусові роботи до польського міста Катовіце. Та згодом вони втекли й приєдналися до радянської армії, де Платон служив зв’язківцем, а Георгій — кулеметником.
Відомо також про те, що під час коротких перерв між боями брати давали концерти для солдатів.
Вплив досвіду війни на творчість Платона Майбороди
Досвід участі у Другій світовій війні значно вплинув на подальшу творчість композитора, хоча про війну він писав небагато. Одна з небагатьох композицій — «Відлуння», написана на слова Бориса Олійника. Ця пісня присвячена найбільшій цінності — миру.
Повернення до музики після демобілізації
Після демобілізації у 1945 році Платон Майборода повернувся до Києва, через два роки закінчив навчання на композиторському факультеті Київської консерваторії.
Майже 6 років викладав у Київському музичному училищі ім. Р. Глієра та у вечірній музичній школі для молоді.
Після війни Майборода часто виконував класичні твори вдома, зокрема Бетховена. Ця практика підкреслює його зв’язок зі світовою культурною спадщиною і любов до високого мистецтва.
Класичні мотиви також вплинули на його творчий стиль, де мелодійність і гармонія поєднувалися з традиціями української народної музики, створюючи унікальні композиції.
Знайомство та дружба з Андрієм Малишком
«Мені як композитору повезло. На своєму творчому шляху та і життєвому я зустрів багато друзів, творчих побратимів, з якими ділив хліб-сіль. Я б назвав таких людей, як Терен Масенко, Олекса Ющенко, Микола Нагнибіда, і я називаю зараз Андрія Малишка», — говорив Платон Майборода.
У архівному матеріалі Суспільного він розповідає докладніше про перше знайомство та дружбу:
«Малишко посів особливе місце в моїй біографії. Я давно знав його як поета та любив його поезію. Перше наше знайомство відбулося тоді, коли я писав музику до кінофільму «Радянська Україна», який ставила тоді студія Української кінохроніки. До того фільму я мусив писати колгоспний вальс, а слова до нього на прохання режисера картини мав написати Андрій Малишко (це сталося у 1949 році, — Ред.).
Пригадую нашу першу зустріч. Я мав деякі зауваження щодо мого майбутнього вальсу та побажав, щоб в нього був приспів, якого не було в тексті Малишка. А він поставився так «колюче», сказав, що ось я написав і більше писати не буду. Я тоді сказав, що я не буду писати вальс, бо мені потрібен приспів. Андрій Самійлович повагався і погодився, сказав: я для вас напишу. Я кажу: не для мене, а для кінофільму, а кінофільм — для людей. Він написав. І коли він послухав в оркестрі та хорі, він сказав: добре, що є приспів. Так відбулося наше знайомство, і з того часу ми подружили і творче, і особисто».
«Реквієм. Пам’яті А. Малишка». Сл. Д.В. Павличка, муз. Г.І. Майбороди. Фрагмент. 1970 р. ЦДАМЛМ України, ф. 200, оп. 1. од. зб. 17, арк.1.
«Пісня про рушник»
«Пісня про рушник» — легендарна пісня, написана у співпраці з поетом Андрієм Малишком.
Ідея її створення виникла під час роботи над музикою до фільму «Літа молодії». Один з епізодів фільму вимагав особливого емоційного наповнення для зображення материнської любові, що надихнуло Майбороду та Малишка створити цю пісню.
Музику та слова обоє написали за добу. Як згадував Майборода, він написав музику в Києві й по телефону розповів про свою ідею Малишку — той тоді відпочивав у санаторії Конча-Заспи. Дві години по тому Малишко перетелефонував та прочитав вірш, текст якого за словами Майбороди, змушує плакати і без музики.
Як в інтерв’ю пізніше зазначав Майборода, вони розуміли один одного з півслова. Історія кожної пісні — унікальна. Надихнула на цю пісню Майбороду його мати. Мотив материнської турботи й символ рушника були дуже особистими для композитора, оскільки Дарина Єлисіївна відіграла важливу роль у його порятунку.
Та й для Малишка Дарина Єлисіївна теж була рідною людиною. Якийсь час у Києві вони жили всі разом і Малишко називав її мамою.
О. Гончар, П. Тичина та П. Майборода у день вручення їм Шевченківської премії. 7 червня 1962. Фото: Енциклопедія сучасної України