«Літературна Україна» вперше публікує раніше невідомий любовний вірш класика відчизняної літератури.
МАЛИШКОВА ЛЮБОВ ЦВІЛА НА РУШНИКОВІ ЇЇ ЖИТТЯ
Цвіла платонічно… Учасниця фронтового ансамблю, двадцятирічна чарівноголося красуня з Південного Кавказу дочка вчителя-українця і селянки-чеченки Світлана Світлична не дала розгорітися своєму почуттю в ці буремні роки. Зрештою, вона звикла до лихоліття. Восьмирічною дитиною пережила голодомор – тож знала біду, але знала й щастя – коли купаєшся в любові двох сонць – батька й матері…
Вона не хотіла обкрадати поетову родину, взяла лише вірш із присвятою…
За кілька місяців до своєї смерті дала його почитати мені як колишньому колезі з Укртелефільму, і ще вагалася – чи треба друкувати… Я переписав текст. Рукопис забрала з собою…
Богдан Гнатюк, режисер
***
Світлані Світличній присвячую
Ти поїдеш завтра зранку,
Їдь і серця не печаль,
Свіжий вітер наостанку
Полетить з тобою в даль.
Будуть ночі теплі, гожі,
Фронтовим вістям салют,
Будуть квітнуть повні рожі,
Лиш тебе не буде тут.
Лиш за обрієм кошлатим,
Десь далеко на війні
В бліндажі простим солдатом
Ти привидишся мені.
Б’є гармата гулко й тяжко,
Сплять потомлені бійці,
У шинелі наопашку
Тис идиш при каганці.
І не знаєш, що од муки
Через рани, через кров,
Як тебе у дні розлуки
Береже моя любов.
Андрій Малишко
25.III.44 р. Київ