На поді хати тримали зістрижене руно – виносили на стрих білі, сиві й чорні оберемки зістриженої вовни, згортали й кільцями вискладували одні попри одних рунисті кожухи, мов хмари купчасті.
Почерéзчєс зносили руна вниз з поду й мили у теплій воді коло хати, брали по жмутку вовни й добре прожмакували у руках. Ішли до потічка й полоскали вовну у балії коло чюркальця у кількох водах, декілька разів прополіскували, вимивали у чистій воді. Навішували на паркани й на дошки стрімкі й так сушили: вітер хапав, розхапував не раз по присадибі вовняні клапті, ходили й збирали порозсипувані по траві вовняні жмутки, мов баранчасті хмари, то білі, то сірі, то чорні.
Вечорами скубли добре висушену вовну в хаті, брали жменями й розтягували, розскубували, аби легше було ґрабляти, розсмикували, ‘би не збита була, у ґудзах. Металеві зубці ґрáблі добре розчісували поскубані жмутки вовни: я сідала на сонцем освітленій веранді за ґраблю й ґрабляла вовну спритиска, тонкі металеві зубці гребеня весело ценькотіли, шурхали, ударялись об таку ж зубчасту нижню поверхню ґраблі, щільно й наполегливо розчісуючи й розпушуючи білі вовняні пасма: крізь запопадливо поґрабляну вовняну перисту хмаринку просвічувалося ясно-блакитне небо, вирізьблювалася його непотайна сяйна просинь.
Поґрабляну пухнасту вовну мама відбирала на пряжу, лагидками накладала на дерев’яну кужівку, обмотуючи кужіль петиком, тканою сукняною смужкою, ‘би кужіль не розлізався, не розпадався, ’би можна було потрохи тягнути, витягувати вовни для прядива. Взористе веретено витанцьовувало, підстрибувало, герцювало у маминих руках: мама пряла то на ліжники, то на капчури й рукавиці. То на гуцульські килими кольорові.
Прялося на ліжники – грубо, нитка завтовшки пальця великого, на капчури й на рукавиці мама пряло тонко, спускаючи прядену нитку потім удвоє, скручуючи дві тугі, натягнуті нитці в одну. На килими йшла одна нитка тонка.
На волoчки – червоні, сині, зелені прядені нитки, що пливко й розлого спадають ззаду по шиї в молодої з корони, пряли тонку нитку, спускаючи затим ‘ї утроє: три прядені нитки сплітали утроє, здруґували три нитці з трьох веретен в одну грубшу, цупку нитку.
Мама віддавала великі намотані клубки грубого прядива ткалі на ліжники – й за ткацьким верстатом небавом виростав ліжник у ромби, трикутники, з природного білого, сірого й чорного. Несли в Красноїллю й у валилі на Жолобах валєли виткані ліжники, у бистрих потоках води крутилися, оберталися й викручувалися візерункові ліжники, збивалися й кріпко ущільнювалися. Ставалися цупкішими й тугішими: трохи си сходит лижник у валилі, збиваєтси, стає меншим, зато тугішим, набикішим.
Совпала зимами до тети з Верьха, несла прядену нитку на рукавиці й капчури. Тета стояла вже на ґанку й визирала мене з пряжею: за тиждень прийти – вже будуть готові рукавички й капчурики, тета сплете, в які лиш хочеш, дитинко, узори…
