– Читали ви нову брошуру В.? – спитали у Генріха Гейне.
– Ні, – відповів поет. – Я читаю лише великі його труди, бажано три, – чотири, – п‘ятитомні. Коли я бачу озеро, море, океан – це дух захоплює, проте в чайній ложці я воду не переношу.
* * *
Гейне співробітничав у “Ревю Франсез“, який платив йому франк за рядок. Одного разу його друзі й побратими пера улаштували розкішну вечерю – по 50 франків з кожного. Вечеря проминула украй весело. Біля дверей ресторану Гейне зустрів знайомого.
– Здається, ви добре повечеряли, – зауважив той.
– Дорогий мій, ми з‘їли кожен по п‘ятдесят рядків, – відповів Гейне.
* * *
– Напевне, я видаюсь вам занадто нудним, – сказав якось Гейне своєму паризькому другу після нетривалої розмови. – Це тому, що незадовго до вас мене відвідав наш друг Ікс, і ми обмінялися думками.
* * *
– Ти говориш, як пишеш! – вигукнув одного разу Генріх Лаубе, знайомий Гейне.
– Так буває завжди, коли писати ми вже нездатні, – відповів поет.
* * *
Данський поет Еленшлегер читав свою нову трагедію. Читав він кепсько, з усіма характерними для данців перекрученнями німецької мови. Гейне, пожалкувавши, що не зумів ухилитися від запрошення, сказав замість очікуваної похвали:
– От уже не думав, що я так гарно розумію по–данському.
Підготував Валентин Шульга