Марія Дружко. Рятівне коло традицій. Із циклу «Ми UA»
265
У сучасному динамічному світі іноді нам заважають вільно рухатися споконвічні традиції. Те, що сягає корінням давнини, передається з покоління до покоління час від часу стає на перепоні новому, гальмуючи світовий розвиток, зокрема і культурний, мистецький. Як же приємно усвідомити раптом, що саме завдяки оцим сивезним звичаям та строкатим фольклорним надбанням українці до сьогодні не втратили своєї автентичності. Як би там не пащекували сусіди-маразматики, що українців немає і не було, а ми й досі впізнавані у велелюдному Всесвіті через наші вишиванки, писанки, музику…
«Міцні традиції українського народу не здолали ані царі, ані більшовицькі диктатори, – говорить Іва Подольська, ще одна з гостей культурного медіапроєкту «Ми UA»».
Як журналістка, письменниця та перекладачка Іва Подольська спілкується з великою кількістю цікавих митців та культурних діячів, і не лише вітчизняних. Отож завдяки своїй творчій діяльності вона знайомиться з культурами різних народів.
«Працюючи над перекладами творів білоруського письменника і політика Зянона Пазньяка, я багато чого довідалася про Білорусь, — розповідає співрозмовниця. – Мені навіть випало побувати у цій країні кілька років тому. Звичайно ж, боляче, що миролюбивих та інтелігентних білорусів терористична рф утягує сьогодні до війни з нами».
Коли ж я поцікавилася, що заважає білорусам протистояти разом із нами російській навалі, то почула у відповідь: «Якщо проаналізувати історію двох наших народів, то виявляється, білоруси, на відміну від українців, не мають традиції виборювати свою свободу як територіально, так і культурно. Поряд із нашими козаками, гайдамаками, довбушами, Cічовими стрільцями аж до УПА у білорусів за всю історію зафіксовано лишень одне повстання. Те саме стосується і народних звичаїв. Наприклад, за радянських часів скрізь була заборона релігійних свят. Отож, законослухняні білоруси не святкували Великодня. Натомість ми потайки продовжували святити паски і малювати писанки, – посміхається львів’янка».
Цікаво, але факт: наявність в усі часи дідуха та писанок забезпечили нам сьогодні звільнення від ворожої облоги української столиці та багатьох інших міст. А ті, хто 24 лютого не вірив у нашу перемогу, точно не читають казок про козаків, не носять вишиваної сорочки.
Ще одна з давніх українських традицій – читати книжки. З діда-прадіда українці були писемними, чим дуже дивували іноземних дослідників. І сьогодні читання допомагає нам вистояти у Новітній Вітчизняній війні, яка має не лише військовий, а також інформаційний та культурний фронти. Як головна редакторка відомого дитячого щомісячника «Вечірня казка» Іва Подольська вирішила підтримати культурну традицію навіть під час війни: «24 Лютого саме пішов до друку черговий номер «Вечірньої казки». Ми вирішили не зраджувати традиціям – щомісяця наш журнал радує маленьких книголюбів добрими казками.
Сьогодні по всій Україні гинуть діти. Але ми переконані, що національні українські традиції порятують наш народ і цього разу».
