З початком війни виразніше почала усвідомлювати, як важливо БУТИ і ЖИТИ на своїй рідній землі.
Після обстрілів, болючих втрат, непомірного горя — глибинне почуття любові до України викристалізовується у душі, позбавляючись зайвого. І де й поділись всі оті непотрібні доважки — марнослів‘я, патетика, пишномовство… Ти все це відчуваєш гостріше, словоблуддя ріже вуха, відштовхує. Любов у тихому мовчанні — це також нове зріле почуття.
Війна змінила різко нас усіх і звичність усього. І часом хочеться пригорнути рідну Україну, щоб стишити немилосердний наш обопільний біль. Просто пригорнутись, відчути глибоко живе зело, вдихнути цілющий повів вітру, випросити в сонця бодай промінчик для смутних очей.
Щоб висушити сльози, знову навчитись усміхатися, ЖИТИ!
