НАМ У ЦЕ ВАЖКО ПОВІРИТИ, але вони справді вважають Україну «своєю» територією.
Вони справді вважають «великою історичною несправедливістю» і «тимчасовістю» існування незалежної української держави.
Вони справді вважають, що нині повертають собі свої землі, які «випадково» чомусь називаються українськими.
Вони справді вважають, що українців не існує, а насправді ми – це «зіпсовані» русскіє чи «зіпсовані» поляки.
Вони справді вірять, що прийшли нас «звільняти», вбиваючи нас і зрівнюючи із землею наші міста і села…
ЧОМУ ВОНИ так вважають?
По-перше, це їхня гидотна аж до блювотини фашистсько-шовіністична пиха, хвора зарозумілість і тотальна ненависть до світу, а найбільше — до українців.
По-друге, це їхня епічна кацапська тупість, природа якої – в їхньому безпросвітному ледарстві і нехлюйстві.
По-третє, це шалена (куди там Геббельсу) і брехлива фашистська пропаганда, яка перетворила десятки мільйонів тупорилих кацапських рабів на zомбовану худобу, для якої «всьо равно: водка ілі пулємьйот, лішь би с ног сшибало».
І по-четверте, і це, на жаль, головне: всі тридцять років нашої незалежності всі без винятку українські влади все робили для того, щоб наші вороги не сприймали всерйоз існування української нації та української держави.
Всі тридцять років.
Всі українські влади.
ТРИДЦЯТЬ РОКІВ ми водили хороводи довкруж калини, дозволяючи найлютішому і наймерзеннішому ворогові хазяйнувати в нашій державі практично безперешкодно…
Тридцять років усіх, хто криком кричав і закликав прокинутись від летаргійного сну самозаспокоєння і байдужості; усіх, хто волав «Геть від Москви!»; усіх, хто попереджав про страшну небезпеку, яка насувається з-за Хутора Михайлівського – усіх нас обзивали «упоротими бандерівцями» і «шароварниками», які, мовляв, безнадійно відстали від новацій модерного часу, копирсаючись десь у гною під солом’яними стріхами… Мовляв, треба цивілізовано домовлятися, шукати взаємоприйнятні компроміси, сідати в позицію двовекторного шпагату чи ставати в позу «раком», а ще зважати на історичне «братство» і, тьху, на передвиборчі електоральні настрої…
Тридцять років усі українські влади намагалися «демократично» бавитися в «толерантність», сліпо й бездумно дозволяючи ворогові, як щурам чи як тарганам, заповзати в усі структури, в усі щілини нашого життя: у наші масмедії, в політичні партії, громадські організації, спецслужби, військо, в шоу-бізнес і в бізнес без шоу, на всі щаблі і табуретки влади… Цинічно й нахабно, з викликом, вони «ложили» на нашу «толерантність» і «демократичність», а ми тим часом продовжували їм запопадливо годити, не здогадуючись, яке пекло вони для нас готують… Під виглядом свободи слова і демократії вони хижо й підступно окуповували наш простір – і фізично, і ментально, і духовно… Вони «інвестували» в нашу дійсність шалені кошти – мільйони, мільярди, сотні мільярдів доларів – в надії, що посіяний ними чортополох заколоситься і принесе їм нарешті плоди остаточного вирішення проклятого «укрАінского вопроса»…
І, вже як вишенька на торті, як феноменальна квінтесенція всіх тридцяти років, як сигнал «к бою!» для ворога: сакраментальне «какая разніца?»
ВОНИ, ВОРОГИ НАШІ, і справді увірували, що для нас «какая разніца», якою мовою розмовляти, під якими пам’ятниками цілуватися, яким богам молитися… «Какая разніца» для хохлів — думали вони про нас – чия буде влада і чия буде держава — адже їм, хохлам, «ліш би ковбаса була»…
Тому вони і йшли сюди парадним маршем, пускаючи слину в очікуванні караваїв, рушників із квітами і слухняних «хохлів», віддано танцюючих гопака перед окупантами…
Ох, як же ж вони помилилися: і той, хто вимовив «какая разніца», і той, хто на це «купився»!..
ВИЯВЛЯЄТЬСЯ: Є РІЗНИЦЯ! Різниця між рабством і свободою. Різниця між правом жити на своїй рідній землі і в своїй українській державі – чи бути «денацифікованим» пострілом у потилицю або ж існувати, як безправний раб чи вигнанець…
Дуже швидко, буквально вдосвіта 24 лютого, відчувши цю різницю, українська нація люто і з ненавистю зціпила зуби і на краю прірви зійшлася в нещадному двобої зі смертельним ворогом, щоб відстояти священне право існування на своїй, Богом даній землі…
НАРЕШТІ ПРИЙШЛО ПРОЗРІННЯ.
Але ж яка страшна, яка кривава ціна нашого прозріння!..