Відійшов у засвіти останній із золотої плеяди творців магічного реалізму. Маріо Варґас Льйоса. Легенда сучасної літератури.
Моє знайомство з «латиноамериканським бумом» почалося з прочитання в жовтні далекого вже 1980-го року «Осені патріарха» Габріеля Гарсія Маркеса (у журналі «Всесвіт» за 1978 рік, у перекладі Світлани Жолоб і Сергія Борщевського). Потім були Маркесові «Сто років самотності» й інші його твори, а ще новели і притчі Хорхе Луїса Борхеса (його віртуозні «філологічні» екзерсиси мені через кілька десятиліть нагадали Мо Янь у «Країні вина» і Владімір Сорокін в «Голубом сале»), романи Алехо Карпентьєра, Хуліо Кортасара, Мігеля Анхеля Астуріаса, Карлоса Фуентеса, Аугусто Роа Бастоса. І, звичайно ж, Маріо Варґаса Льйоси. Першим його твором, прочитаним мною ще також за студентських часів, був роман «Тітка Джулія та сценарист» (російською в журналі «Иностранная литература» він називався «Тетушка Хулио и писака»).
Зараз усі ці книжки – в моїй бібліотечці. Як спогад про моє запаморочення від поглинання книжок у юності.
У чому секрет фантастичного злету «латиноамериканського буму» в другій половині ХХ століття? Про це написані, мабуть, тисячі книжок. Для мене найголовнішим було поєднання досі незвичних форми і змісту, така собі магія слова, яке заходить у глибини підсвідомості читача незалежно від сюжету… Подібне відчував, читаючи «Улісс» Джойса, «Замок» Кафки, «Хозарський словник» Павича, «Йосип і його брати» Томаса Манна, «Дорога Фландрії» Клода Сімона, романи Кобо Абе, Кендзабуро Ое, Андрєя Платонова, Віктора Пєлєвіна… З наших – звичайно ж, насамперед Валерій Шевчук, а ще Євген Пашковський, В’ячеслав Медвідь…
Звичайно, «нові часи нового прагнуть слова». Але в «нових часах» забагато піни, яку безслідно змиють хвилі безжального буття. Проте класика, вистояна як дороге вино, залишиться, певно, назавжди. З часом її ціна лише зростає.
І на небосхилі світової літератури одна з найяскравіших зірок – Маріо Варґас Льйоса.
facebook.com/oksent
