1. ПІСЕННІ БЛУДИ, або «КРОНИ» І «КРОНА»
Гадаю, ви погодитесь з тим, що ми маємо надзвичайне духовне багатство — пісні. Проте за всю нашу історію ми не спромоглися скласти каталог цих пісень, визначити час, коли й де вони творилися, та запропонувати їхній правильний словесний і мелодійний еталон. Тому в нас є і «Засвистали козаченьки», і «Засвіт встали козаченьки», і «Їхав козак на війноньку», і «Їхав стрілець на війноньку», а з піснею про Галю маємо майже детективну історію.
Інтернет вніс у цю проблему купу нових блудів.
Прикладів багато, особливо в новітні часи, коли з’явилося безліч різних дешевих естрадних гуртів та «зірочок», які вигадують чи переінакшують слова пісень, іґноруючи при цьому логіку пісні, наголоси, вимову і навіть рими. А до цього додаються непритаманні нашій пісенній культурі стогони й хрипи. А відтак убогі на мовні знання наші комп’ютерники викладають ці тексти в інтернет та стократно множать блуди. Як знаєте, в нашій державі за подібне не передбачено жодного покарання.
Зачепило це не лише українські народні пісні, але й відомі авторські пісні. Тому й чуємо, що видатний Дмитро Гнатюк у знаменитій пісні «Ясени» співає правильно «Наді мною шумлять ваші крони», а инший видатний співак, Василь Зінкевич, співає, що «шумлять ваші крона». А славну Івасюкову пісню «Я піду в далекі гори» взагалі співають на два варіанти слів, і з Вікіпедії до кінця незрозуміло, хто змінив первісний текст.
Таких прикладів чимало, а безглуздих з мовного огляду сучасних популярних пісень-метеликів, хоч гать гати. Якщо ці пісні хтось колись спробує проаналізувати, то їм навіть буде важко дати визначення. Це повний мовний несмак, мовний гріх, який пропонують масовій глухій на мовні смаки й мовну красу аудиторії невігласи від поезії й музики. І в цьому полягає сучасна українська пісенна трагедія.
2. ПОЕТИЧНІ БЛУДИ, або КЛІЩ У «КРИЛАХ»
У певні часи бувають моди не лише на одяг і напої, але й на вірші. І навіть на вкраїнські вірші. Наприклад, останніми роками я був свідком, як на різних оказіях різні люди виконували відомий вірш Ліни Костенко «Крила». Відтак цей вірш вчив мій син з підручника української літератури для 7 класу. Я зауважив, що одна зі строф є немилозвучною, тобто такою, де порушено віршований розмір, яким написаний вірш. Там різало вухо слово «чесноти» і виглядало на кліща у крилах.
— Ну не могла так написати Ліна Костенко! — з обуренням вигукнув я, здивувавши моїх дружину й сина.
— Але ж це підручник! — пробувала заперечити дружина.
Тоді ми почали шукати відповіді в інтернеті, де цей вірш фіґурує на різних сторінках і сайтах, і скрізь читали те саме:
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
Ба навіть цей варіант вірша виконує і такий маестро слова, як покійний Богдан Ступка! Невже й він не мав поетичного чуття?
З приводу цього я написав на сторінку Ліни Костенко у фейсбуці, але ті, що її обслуговують, не відповіли. Очевидно, й наша уславлена поетка не має часу за всім своїм поетичним багатство угледіти.
Я не міг заспокоїтися і прагнув установити істину. Тому в цій справі зтелефонувався з давнім приятелем, нашим відомим поетом і ще відомішим видавцем Іваном Малковичем. Він уважно мене вислухав, узяв одну зі збірок Ліни Костенко, і знайшов там такий самий варіант. Однак, на щастя, в Малковичевій книгозбірні була перша поетична збірка Ліни Костенко з «Крилами», і аж там він вичитав, на мою радість і наш спільний подив, таку строфу цього вірша:
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесності і довір’я.
У кого — з вірності у коханні.
У кого — з вічного поривання.
Іван Малкович пообіцяв, що коли видаватиме нову збірку Ліни Костенко, то врахує це уточнення, а я вирішив про це розповісти ширшій публіці.
Я переконаний, що всі ті інтернет-варіанти «Крил» наші ледарі не виправлять, як невідомо чи виправлять це слово у підручниках і збірках столичні упорядники. Але мені приємно, що істина, хай і маленька, але встановлена. І я причетний до неї.
3. ГЕОГРАФІЧНІ БЛУДИ, або ЧИ ВИ ЩОСЬ ЧУЛИ ПРО АРАВІВ
Підневільний народ має багато ґанджів, і один з них — це калькування чи мавпування у «вищого», панівного народу різних слів, особливо топонімічних і географічних назв. Навіть, якщо вони не відповідають мовним традиціям чи правді.
Щодо нас, українців, то зрозуміло, що ми міцно прив’язані до російського мовного воза, чи пак, до російської «язиковой тройкі». Про це щораз більше пишуть наші окремі мовоборці, однак їхні потуги залишаються, на жаль, непоміченими.
Додам своє невеличке спостереження. Якось я знічев’я задумався над географічною назвою «Аравійський півострів». З цього слова випливає, що на тому півострові мали б жити якісь невідомі нам арави. Але я знаю, що там живуть араби! Чому ж півострів називається Аравійським, а одна з тамтешніх держав —Саудівською Аравією?
І понишпоривши інтернетом, знайшов, що поляки називають цей півострів Półwysep Arabski, а державу Arabia Saudyjska, німці називають півострів Arabische Halbinsel, а державу — Saudi Arabien. І можна назвати ще низку перекладів, де бачимо у назвах слушний корінь «араб». Однак у російській мові чомусь пише і вимовляється «Аравія». Чи хтось на п’яне вухо колись записав? Хтозна. А підневільні українці, як і білоруси, вслід за росіянами пишуть і кажуть «Аравія», наче не знають, що там живуть араби, які купаються в нафті, і, ясна річ, про ці наші мовні нюанси чути не чули…
Та що тут говорити, коли в Україні ще панує великий хаос у написанні топонімічних назв. Звичайно, приємно, що за роки Незалежности дещо таки зроблено. Наприклад, Ровно стало Рівним, Кіровоград — Кропивницьким, Комсомольськ — Горішніми Плавнями. Але в нашому Коломийському районі, наприклад, село Матіївці так і далі залишається Матеївцями, а село Кийданч — Кийданцями. Одне слово, якщо до мовної правди всередині України ще далеко, то до світової дуже далеко. Особливо написання літери Ґ в назвах країн і закордонних міст, рік і гір.