90 могло би виповнитися знаному поету, перекладачу, культурному діячу, лауреату (Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка) Володимиру Коломійцю. Випускник (Київський національний університет імені Тараса Шевченка), багатолітній редактор — «Держлітвидаву», журналу «Дніпро», видавництва «Український письменник», секретар (Київська організація Національної спілки письменників України), за понад півстолітній творчий шлях він залишив розмаїту, недооцінену поетичну спадщину, важливі антологічні видання (згадаймо бодай 3-томну антологію поезії «Небо України»), був редактором багатьох знакових творів, залишив цікаві мемуари й нариси з українського фольклору та історії мови. До того ж, він залишив нам і талановитого науковця, професора (Навчально-науковий інститут філології КНУ імені Тараса ШевченкаLada Kolomiyets), чиї праці з історії й теорії українського перекладу суттєво збагатили вітчизняну філологію. Світла пам’ять Володимиру Родіоновичу, а слово і чин його залишиться з нами літа за літами…
Заклинання з дівочого голосу
Що там шумить, що там дзвенить
Здалеку рано перед зорями?
«Слово о полку Ігоревім»
Ой не все то вода,
не все вода,
що біжить і світа
на Всеволода….
З-під каменю,
з-під пломеню
гука мені:
— До-оню!..
Ой то вир, чорторий,
чорномоква,
водокрутень жахкий —
аж обертом голова!
З тевтонами,
з моголами.
Із тритонами
на поголеному…
Замовляю в душі,
заквилюю,
заклинаю, щоб жить
Києву!
І горам цим,
і горлиці —
із Дніпром-добром,
із явором.
Не солоні зі щік —
струмлять дощі:
нам на радощі,
на солодощі.
Геть, приблудо,
козлоноге Худо,
Дук-мати-зілля…
На весілля!