Навічно відлинув в Українське Небо Ігор Калинець — один з найтонших, найвишуканіших, і разом з тим — один з найвідважніших і найнезламніших українських поетів усіх часів; «…чи не останній зі шляхетного родоводу з гербом де на щиті блакиту осінній листок калини».
…Памʼятаю, як минулого року у Львові на «Землі поетів» бризнули мені сльози, коли він промовив зі сцени оті дивовижно-щемливі свої рядки: «а воно калина — моя батьківщина — а я її калинець» (додаю це 10-секундне відео).
Свого часу він уперто й безкомпромісно виводив філігранні даньоукраїнські «юси» на лютому снігу совєцької окупації. Один з творців України омріяної, справжньої.
Саме він колись відшукав земну могилу свого духовного поетичного попередника — Богдана-Ігоря Антонича. Сьогодні вони зустрінуться за сьомим Небом…
Найщиріші співчуття Дзвінці, родині і всім посвяченим…
Ivan Malkovych
