Майже будь-які думки рано чи пізно приводять до міркувань про війну. В якому б далекому від фронту та (умовно) безпечному місті чи селі ви б не були і як би активно не намагалися заперечувати чи не помічати реальність. Про наскільки нейтральну тему не вели би балачок – усе обов’язково зійде на те саме. Як зазвичай у піснях та фільмах відчувається, що love is in the air, особливо у весняно-літній період, так уже пів року в країні war is in the air. Фактично і дуже буквально.
Тож навіть думки про щось таке овіяне флером затишку та приємности, як літо, виводять нас на те саме. Точніше кажучи, передовсім тому, що воно в нашій свідомости є певною мірою віддушиною року – воно асоціюється з війною, бо вона перекреслює літо майже у всіх його найкращих та улюблених проявах.
Се літо прийнято вважати втраченим. А точніше – вкраденим. Усім прекрасно відомо, хто цей клятий злодій. Злодій, що обкрадає не одне покоління і не одну країну. Це, звісно, росія. росія, котра змінює свої назви, розміри, керівництво, статус. Величає себе імперією, республікою, федерацією, прикривається личиною союзу, додає в назву «соціалістична» чи прикидається демократією. Проте в будь-якій подобі та за будь-яких обставин за всією цією машкарою незмінно впізнається огидний оскал злодюги й ґвалтівника.
З настанням цьогорічної весни українці ще дуже довго відраховували дні березневі та квітневі як енне число лютого, бо мороз по шкірі все ще пробігав від кожної думки про війну й кожної чергової жахливої історії, пов’язаної з російськими звірствами. А потім поступово, десь під Великдень, почали відбуватися зміни. Не годен сказати, що зараз люди звикли до війни, але вони призвичаїлися. Прийняли її й усвідомили, що все це може затягнутися дуже надовго, а тому трохи відпустили. Змогли відчути подих весни. Зауважити, як парадоксально квіти та зелень виглядають на тлі руїн та згарищ. Як природа намагається прикрити всі ці жахи ворожих дій. Як життя продовжується, попри все. Зауважити, як весна уступає своє місце літу.
А літо – се мітологічна пора, котра здається суцільним празником. Літо – це плани й передчуття чогось хорошого, такого ого-го. Лиш минулого року вдалося його відвоювати в коронавірусу, як цього разу з’явився ще огидніший і підліший злодій-вірус – русскій мір. А ще ж холодний кінець липня і дощовий початок серпня кілька разів змусили частину людности проголосити передчасний старт осени, вже не сподіваючись теплих днів, кутаючись у ковдри та не висуваючись зайвий раз із дому. Бо заперечити саме існування літа легше, ніж прийняти його втрату, його крадіжку.
Тож зостався лише серпень. А серпень – і так той місяць, що вислизає крізь пальці, коли й так кортить надолужити все, а точніше – встигнути хоч щось. У серпні хочеться смакувати літом до останньої скибки, бо літо – це кавуни. Літо – це віддушина. Тому дуже боляче відчувати, що клята росія краде й літо, краде особливо цинічно й нахабно, бо краде відпустку, краде море, краде кавуни, краде спокій і відчуття розслаблености, краде усмішки й плани, краде життя та надії.
Проте варто не зациклюватися тільки на літі, а відчувати кожну пору року. Не росії на зло, а собі для сили. Аби укріплятися в думці, що росія на нашій території – минуща, а пори року будуть завше. Бо слід пам’ятати: росія крастиме стільки, скільки існуватиме, адже вона краде все. Існує чудовий мем, котрий використовують щоразу, коли росія щось стибрить: «минуло 0 днів, коли русня не намагалася щось сп*здить». росія краде пісні та привласнює пам’ять, росія краде історію, краде спадщину та артефакти, росія викрадає дітей, себто намагається вкрасти не лише власне майбутнє, а й наше. Вона не дуже перебирає, тож краде літо, весну (молодість і відчуття закоханости), осінь (зрілість, барви життя), зиму (старість, схил років, котрі символізує, і дитинство через зв’язок цих двох полярних поколінь; а заодно через те, що більшість зимових свят найбільше справляють враження на малечу, котра всі ці дари і вогні, сніги та традиції сприймає за магію, переказану, створену й пронесену бабцями та дідами). росія краде все, до чого може дотягнутися. І крастиме, поки її не спинити остаточно та ґрунтовно. І чим на довше відтягувати розбір із нею, тим більше буде змарнованих літ і втрачених поколінь. Тому бороти росію (зокрема і росію в собі) та насолоджуватися серпнем, насолоджуватись літом, осінню, зимою, весною, тобою і мною, Україною дорогою, з гордістю і любов’ю. Насолоджуватися світом без росії, коротше кажучи.
