Танго на городі
Сонце лиш з’являється на сході,
А мене картопля вже гука.
I танцюю знов я на городі
Танго колорадського жука.
Всіх я поважаю в цьому світі –
Пташечок, тваринок і комах;
Радо й ці жуки були б зустріті,
Та вони ж приносять тільки жах!
Жадібна нападницька навала
Поїда картопельку мою.
На таку підступність не чекала
I тепер навколішки стою.
Ні, не перед ворогом зомліла –
То картоплі я поклони б’ю.
Через цих жуків я зрозуміла,
Як я рідну земленьку люблю.
Колорада я попереджаю:
Щоб своє життя ще вберегти,
Забирайся геть із мого краю,
Звідки прилетів – туди й лети!
Кропом я засію всі міжряддя –
Так, щоб було видно іздаля.
Не дозволю вторгнення й безладдя –
Це моя картопля і земля!
Хай укроп росте по всій країні,
Захід він зі Сходом хай змика,
Щоб не танцювати Україні
Танго колорадського жука!
Ой, для чого ж очі маю…
Ой, для чого ж очі маю –
Та щоб надивитись
На барвінкові світанки,
Та щоб нарадітись.
Ой, для чого ж мову маю –
Та щоб оспівати
Україну. Та про неї
Світу розказати.
Ой, для чого ж серце маю –
Та щоб покохати
Рідну землю. Та нікому
Її не віддати.
Чи зможу?..
Я терпіти не можу літо,
Ту траву, що все лізе й лізе.
Розбишак-бур’янів еліту
Не долає й сапи залізо!
Я терпіти не можу осінь,
Бо горіх розкидає листя,
Ще й черешня… І я не в змозі
Вигрібать те сміття з обійстя!
Я терпіти не можу зиму,
Коли треба топити пічку,
Ще й крізь віхолу йти нестримну,
Щоб зрання годувать індичку.
А весна… В мене слів не стане!
Лиш город той почнеш садити,
Як погода – неначе п’яна:
То дощі, то мороз сердитий.
Можу я переїхать в місто
І радіти в зручній квартирі –
Без квіток у садку барвистих,
Без цвірінькань щоранку щирих.
Без тепла серпневої ночі,
Коли, всі поробивши справи,
З двору мрії свої жіночі
Відправляєш зіркам яскравим.
Без духмяного помідора
Із щедрот врожаю нового.
І без півнів – зоря прозора…
Та чи зможу я жить без цього?..
Про космічну моду
На прохання застиглих світів
Я примчала в міжзоряну даль –
Модне віяння хтось десь увів,
Й кожна зірка наділа вуаль.
Я б в імлі галактичних тенет
Зберегла у сузір’ях тих лад,
Бо для зляканих млявих планет
Мала безліч корисних порад!
Зберегла б… Тільки ж ніч розтеклась
По душі, мов рідкий шоколад,
І мені стало холодно… Зась!
Хай повернеться світло назад!
Геть вуалі! Влаштуймо пікнік!
Хай вирує фотонів звиття!
Я затверджую моду навік
На яскраве й бурхливе життя!
Не сплю
І знову я не сплю – думки спинить не в змозі…
Хоч ніч уже прийшла і світять ліхтарі,
Та я складаю вірш чи діалоги в прозі –
Можливо, саме це ще вивчать школярі.
Від праці – і до сну, від сну – і до роботи…
З уривочків таких складається життя;
Відкусять свій шматок ще й побуту турботи,
Залишать лише мить на пісню й почуття.
Безсоння не боюсь, бо то – мої години:
У прірву зазирнуть, злетіти до зірок,
Між тьмяним та ясним відчути середину…
Не сплю – плету ланцюг настирливих думок.