Ольга Ольхова: «Мій фронт, де я є, – це література, культура, це мої проекти»

210

9 червня в салоні краківського відділення Спілки письменників Польщі (Stowarzyszenie Pisarzy Polskich Oddział Kraków) відбувся літературно-музичний вечір за участі відомої української поетеси Ольги Ольхової та української бандуристки, викладачки бандури Христини Михайлишин.

Ольга Ольхова (Сухомлин) – поетеса, літературна редакторка, доцентка Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Поетеса представила свою третю поетичну збірку «Русла зап’ясть», яка відзначена в короткому списку Книжкового Арсеналу 2021 року в конкурсі «Best Book Design», представляла Україну на Міжнародних книжкових виставках у Франкфурті (Німеччина), Лозанні (Швейцарія), Інсбруці (Австрія).

Ольга Ольхова познайомила присутніх зі своїми новими поезіями, написаними під впливом подій, пов’язаних із війною, що триває в Україні. Не оминула поетеса, яка мешкала в Бучі, і власних переживань, пов’язаних із нещодавньою окупацією цього міста, тепер відомого на весь світ страшними злодіяннями, вчиненими в ньому російськими окупантами.

Попри те, що Ользі довелося залишити домівку, свої звичні справи й призвичаюватися до абсолютно нових умов, вона продовжує втілювати розпочаті літературні та освітні проекти, зокрема, «КрутеЗНО» – перший Всеукраїнський конкурс літкастів (літературних подкастів) для популяризації читання і впровадження нових форматів у гуманітарній освіті.

«Ми мусимо триматися. Я для себе таку формулу вивела: коли було дуже важко повернутися до роботи, вийти зі стану «калачика» на ліжку і за щось узятися, до того ж, коли це проекти гуманітарні, згадала, що один мій дуже близький знайомий перебуває на лінії зіткнення. І коли ми іноді листувалися, і він писав, наскільки там усе тяжко, і зробив перерву в нашому спілкуванні, я у якийсь момент подумала: от йому тяжко, і він не має можливості піти з цього, сказати, що йому трошки страшно чи незатишно, чи він стресує. Тож я вирішила, що мій фронт, де я є, – це література, культура, це мої проекти, це освіта, це там, де я працюю з дітьми і можу бути щодня корисною. І вирішила, що я дезертиром бути не можу. Напевно, я зараз, як в армії. Я служу. От коли скажуть «Відбій», тоді й подумаємо – можемо триматися чи ні».

Відповідаючи на запитання, Ольга Ольхова поділилася своїм баченням, якою буде її власна повоєнна поезія та українська поезія і література загалом, а також українська культура та освіта.
На зустрічі пролунали також українські пісні у виконанні бандуристки Христини Михайлишин.

Захід відбувся в рамках міжнародного літературного проєкту «Польща – Україна» Спілки письменників Польщі (Stowarzyszenie Pisarzy Polskich Oddział Kraków) та Національної спілки письменників України («Кабінет молодого автора НСПУ»). Модерувала його секретарка НСПУ, поетеса Юлія Бережко-Камінська.

Відео зустрічі.

P.S.
На зустрічі Ольга Ольхова прочитала цей неймовірний свій вірш про математику війни:

***
математика –
цариця наук і воєн
500
кілометрів фронту
пів тисячі (прописом)
крилатих ракет
27
за добу
2
стіни з 4-оьх і вони,
як паралельні, не перетинаються
«-» терпимість і кілька «колись родичів»
«++»
у коменти під збіркою
0
нових смс від тебе
і ні більше, ні менше –
0 –
там, де ти,
а вчора писав, що маєш
2-ох 300-их
і що мені думати?
задача із зірочкою:
маєш вижити
тисячі
доріг і нових місць
для
сотень тисяч
цілі числа
невцілілих
не дається мені
трьохзначне число,
що за ним написано «діти»
окуповано
1/5 землі рідної
ненавиджу дроби
вчила колись їх на прикладі шматків піци,
а тепер шматують мою територію
дроб..лять
після важкого поранення
8
років
упало на бік і стало знаком
нескінченності
болю і страху
ще зі школи не люблю математику –
царицю наук і воєн
тільки зараз сховатися під парту не вийде,
але як же я чекаю останнього дзвоника цієї війни
щоб знову займатися лише своєю гуманітаркою
хоча навіть це слово математика війни вкрала собі…

Текст: Володимир Стецюк
Фото: Юлія Бережко-Камінська

nspu.com.ua
 

попередня статтяРосіяни вчинили близько 400 злочинів проти культурної спадщини України
наступна статтяТимофій Гаврилів. Кохання і час війни