…Світова пандемія призвела до появи абсолютно нової соціальної реальності. Для редакції «ЛУ» — це абсолютно унікальний досвід кризового адміністрування, а для усіх нас — нагода продемонструвати солідарність і відповідальність. Також це привід для роздумів про культурний, філософський і — ширше — антропологічний аспект світової пандемії, її наслідки для літературної творчості і літпроцесу.
Для цієї мети редакція “Літературної України” провела опитування серед сучасних українських письменників. Запитаннь було всього два:
1. Як на вас і вашу творчість вплинув режим самоізоляції?
2. Які наслідки, на вашу думку, матиме пандемія для літератури й культури (української й світової) загалом?
Відповіді на них читайте у редакційній добірці.
Віктор ТЕРЕН: Карантину на совість не повинно бути
1. Серед тотальної безнадії на нові дороги, шляхи і країни, зустрічі, вечори та врешті просто на потиск дружньої руки, ще залишається частка надії, що таке неймовірне масштабне лихо таки багато чого навчить і кожного з нас, і весь мій рідний український народ, і він таки перестане бути товпою, яка голосує на тих же виборах за веселі смаколики. Влада, як і слід було чекати, виявилася безпомічною й байдужою, здатною лише на дешевий піар та картярські фокуси з заміною урядовців.
2. Думаю, що ця біда вплине й на нашу літературу. Безумовно, що вплине. І теж навчить не лише відповідальніше ставитися до Слова, а й до самого життя, навчить глибше усвідомити, що людське життя таке конечне і що всі ми ходимо під Богом. І рятує нас не лише і не стільки парацетамол, який так раптово щез з аптек, а насамперед доброта, готовність допомогти, врешті, просто людська совість – а карантину на совість не повинно бути.
Рауль ЧІЛАЧАВА: Гряде нова літературно-мистецька ера, яку я назвав би умовно: Постпандемізм
1. На жаль, так скалося, що з прикрих домашніх обставин я в самоізоляції давно, тому живу й працюю у звичному режимі: письмовий стіл, кухня, супермаркет, аптека. Упорядковую майбутні видання, перебираю архів, пишу, перекладаю. Як завжди. Бережу нерви: телевізор не дивлюся давно, радіо слухаю зрідка, інформацію черпаю з Мережі. (Але читаю «ЛУ» та «УЛГ»). Сподіваюсь, не звучатиме патетично, коли скажу, що переживаю за долю нашої Планети, бо на моєму віку людство ще не жило з такими спорідненими думками й тривогами. З’ясувалося, що ми, тобто люди, не вінець природи, як вважали досі, оскільки є ще якась корона, котра може поставити всіх нас на коліна. Втім, хочеться вірити, що це не зовсім так, і завдяки світовій медицині та нашій самоорганізації незабаром подолаємо нечуване лихо на ім’я пандемія.
2. Про наслідки того, що зараз відбувається, говорити поки що рано. Очевидно не уникнути світовій економічній кризі, певних змін у міжнародних відносинах. Їх треба очікувати і в нашій психології, і в суспільній поведінці. Настає час грандіозного переосмислення наших успіхів і невдач, правильних рішень і помилок. Над цим, переконаний, вже думають колеги і незабаром гряде нова літературно-мистецька ера, яку я назвав би умовно: Постпандемізм. Яким він буде – покаже час!
Ігор ГУРГУЛА: Пандемія – явище тимчасове! Гірше, коли епідемія вжалює усю творчість
1. Збіглося так, що я якраз маю на червень 2020-го (дай Боже!) видати завершеними тексти двох романів. Сказати, що зрадів нагоді самоізоляції, коли не треба ходити на роботу – якось виглядатиме дико. Зрадів з якого приводу? З нагоди! Нагоди пандемії?! По-правді кажучи, я і раніше давав собі ради. Можна, наприклад, оголосити підлеглим про творчі дні. Я обрав п’ятницю і понеділок. І виходило, що маю чотири дні для писанини. Решта – праця у Спілці, де 175 чоловік, і кожному щось від тебе треба. Отож, формула 4+3 спрацьовувала безвідмовно і, що найцікавіше – дисциплінувала, адже знав, що треба за подаровані тобі дні встигнути допрацювати те-то і те-то…
Самоізоляція на кілька тижнів – розслабуха! Вироблена раніше система полетіла в тартари, у підсвідомості «сидить», що часу неміряно багато, а тому куди поспішати? Трапляються дні, що не «видаю на гора» жодного рядка. А тут ще оцей загальний настрій, який своїм негативом тисне і не додає оптимізму для праці. Пошвидше усе б повернути у стале русло…
2. Року 2000-го, а чи 2001-го у «Літературній Україні» ще того «старого» формату А-2 було вміщене моє інтерв’ю з прецікавим львівським письменником-фантастом Володимиром Кузьменком. Автор – вчений-нейробіонік, патофізіолог, двадцять два роки займався штучним інтелектом. Його перу належать дивні художні книги – «Дерево життя» (тираж – 100 (сто) тисяч примірників); «Перегони з дияволом»; «Амазонки»; «Ластівка»; «Повернення динозаврів»; «Людство врятує штучний інтелект». Відійшов у засвіти В.Кузьменко на 71-у році життя 29 травня 2002-го. Так от, Володимир Леонідович стверджував, що людству насправді загрожують не атомна бомба, не астероїди, не потопи, а віруси. Їхній натиск з кожним разом усе важче буде стримувати. Так може дійти і до катастрофи, бо звичні засоби виявляться неефективними, а нових ліків винайти не вдасться. Про це було з «великим наголосом» сказано у тому інтерв’ю, вміщеному редактором Василем Плющем у «ЛУ».
Як бачимо, пророкування Кузьменка збувається! Наступ мікроорганізмів на усе живе на планеті тільки посилюється. Як знати, що на нас очікує у не такій вже далекій перспективі?
Наслідки для літератури? ТЕМА! Включити мізки і спробувати написати роман «до події». Тут можна розвернутися як завгодно – від моралізування до детективу! Головне – не лінуватися і не відкладати «на завтра». Можливо, такий твір для когось з нас стане не лишень програмним у власній творчій добірці, але й пророчим.
Олег ЧОРНОГУЗ: У літературній творчості головне – це подолати відстань від робочого стільця до письмового столу
1. Позитивно. Принаймні ніхто не лізе до тебе в дім зі своїми запитаннями і, нарешті, дає тобі можливість закінчити черговий роман.
2. І наслідки позитивні. Для літератора. Бо в літературній творчості головне – це подолати відстань від робочого стільця до письмового столу. Геніальні твори народжуються тільки в біді, нещасті, горі. Це три основних складових для геніального письменника. А не в розкоші. Тому, якщо у вас, письменника, під боком така дружина, як у Валерія Шевчука, котра зуміла виходити генія і в часи пандемії тоталітарного режиму, заробляючи для безробітного хоча б на картоплю в мундирах, то будь — який письменник виживе і стане справжнім. Бо древнім ж стверджували: талант – це труд!
А от світових народів,крім одного, шкода. А особливо шкода — українського. До безтями довірливий і наївний народ: то вірить у доброго царя, його золоту грамоту у вигляді усних обіцянок, і пережовуючи їх, весь час відчує на губах масло, а в роті сметану й авансом смакує обіцяним. А потім, діставши з чужого солодкого язика на свій язик солі, через гіркоту свою одразу після виборів до нього доходить, що знову стрільнув пальцем у небо. Вибрав не того та ще й на свою голову.
Що ж до пандемії, так українець так само нікому, окрім себе не вірить. Він каже, це олігархи хочуть нажитися на ньому, а він не дурний. Вони для цього і короновірус придумали. А він, українець, розумний , його на пандемію не купиш. Це не гречка. Він на неї плював і, не одягаючи маски, лізе й сьогодні цілуватися з ближнім, як і вчора. Українець цілуватиметься навіть під час чуми… Як справжньої , так і політичної.
Отакий ми народ. Може, тому й досі не маємо ні своєї мови, ні своєї церкви, ні своєї нації. А звідси і своєї української держави. Самі Віче, що після Золотої орди почало називатися тюркською — Майдани.
Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ: У режимі самоізоляції написав одне художнє оповідання в не властивому для себе гумористичному ключі
1. Карантин зумовив режим самоізоляції, який звільнив час для того, щоб працювати в домашній бібліотеці. Час — найцінніший ресурс.
Встиг завершити розділ за плановою темою відділу в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України й подати на розгляд редколегії наукового вісника Таврійського національного університету ім. В. Вернадського свою наукову статтю, яка пройшла схвалення редколегії. Також завершив наукові статті для «Закарпатських філологічних студій», «Південного архіву» й американського наукового часопису. Зараз готую один науковий матеріал для наукового видання Харківського університету ім. Григорія Сковороди, членом редколегії якого є (видання було затверджене як фахове на колегії МОН — наказ від 17 березня 2020 р.).
Під час самоізоляції долучився до конкурсу «Нова доба», який організувала Національна спілка письменників України: перечитав майже чотири десятки рукописів, від яких отримав справжню насолоду. Кілька добірок знакові, як на мене.
Записав низку відеоблоґів про українську літературу для наших школярів: сподіваюся, що ці відеозписи допоможуть краще усвідомити літературний процес ХХ-ХХІ ст., а також, можливо, й підготуватися до ЗНО.
Під час карантину надійшли результати оцінювання проєктів з Українського культурного фонду. Два проєкти, до яких був долучений, здобули підтримку в експертів, зокрема й пов’язаний із виданням моєї наукової монографії про образ аутиста в сучасному британському романі (аби ж тепер іще не урізали фінансування КФВ із боку Уряду).
Режим самоізоляціїї дав можливість значно більше часу провести з комп’ютером сама на сама, а це інтенсифікує наукову роботу, перекладацькі проекти. Опрацював портфель рукописів-перекладів із французької літератури, які підготував Віктор Мотрук, чудовий закарпатський перекладач. Сподіваюся, що зможемо цього року видати такий номер.
Радію, що до карантину провели фінальний етап Х (ювілейного) Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка. Працював в.о. голови журі цьогорічного конкурсу, який проводить Міністерство освіти і науки України, зокрема Інститут модернізації змісту освіти. Знаю, що Всеукраїнські олімпіади цього року були скасовані через карантин.
Чекаю на примірники одного китайського журналу, проте режим карантину, закриття кордонів позначилися на тому, що й досі не отримав пакунка.
На жаль, оголошений карантин переніс наразі на невизначений термін зустріч журналу «Всесвіт» у Верховній Раді України. Спершу така зустріч мала відбутися 19 березня в день народження Максима Рильського, далі її було перенесено на 16 квітня, проте й ця дата перенесена з огляду на подовження карантину до 24 квітня (принаймні за даними на початку квітня). На зустрічі в українському Парламенті мали взяти участь відомі науковці, перекладачі, представники культурних індустрій, дипломати й політики.
У режимі самоізоляції під час карантину написав одне художнє оповідання в не властивому для себе гумористичному ключі. Воно побачить життя у книжці, яку, сподіваюся, буде видано у «Саміт-книзі» за результатами проєкту «Місто каштанового щастя». Наразі його можна прочитати на фейсбуці.
2. Перший номер журналу «Всесвіт» ми відкрили перекладами оповідань Бориса Фінкельштейна, який написав книжку (цикл оповідань) «Новий Декамерон». Під час карантину активно листувалися й обговорювали плани щодо написання усіх оповідань, із яких буде створено «Новий Декамерон» у 2020 році: замість чуми тепер маємо пандемію коронавірусу. Це надзвичайно цікавий проєкт: письменник, який мешкає в Іспанії, відчув світовий масштаб катастрофи і спробував уявити, як сьогодні б юнаки і юнки втекли на, умовно кажучи, віллу, як у часи Боккаччо, щоб розповідати історії, на основі яких можна створити нову книжку — як знак перемоги позитиву, сміху над страхом і смертю. Десята історія в «Новому Декамероні» Б. Фінкельштейна присвячена усім тим, хто пережив коронавірус і звернена до світової письменницької спільноти.
Думаю, що наслідки пандемії будуть непростими: у Європі та США може розпочатися рецепція, яка позначиться і на економічному житті в Україні. Уже є небезпечні наміри скасувати фінансування культури, освіти й науки, а це призведе до гуманітарного колапсу. Тому хотілося б бути оптимістом, але інформованість аж ніяк цьому не сприяє.
У журналі «Всесвіт» нам довелося погодитися зробити «спарений» номер 3-4 і 5-6, на яким працюємо в дистанційному режимі, з огляду на карантин і режим самоізоляції.
Зичу всім здоров’я. Бережіть себе й працюйте вдома.
Віктор ВАСИЛЬЧУК: Іноді на балконі займаюсь радіоелектронікою (моє давнє захоплення), перечитую Буссенара, відповідаю на дзвінки…
1. Карантин… Пандемія коронавірусу принесла усім нам немало горя, незручностей і клопотів. Отож і мій «Вечірній Коростень» наразі не працює, дотримуючись правил карантину. Звичайно, це не дуже комфортно, але, ми з сім’єю разом з усією Україною переживаємо скрутні часи віримо, усе погане зійде у Лету, прийде гарна пора і ми відновимо свою газетну діяльність. А поки що дотримуючись умов карантину, мию через кожні 30 хвилин руки з милом (якщо не забуваю), виношу сміття з квартири у масці, що власноруч пошила моя донька Юля, і байдикую. Правда іноді на балконі займаюсь радіоелектронікою (моє давнє захоплення), перечитую Буссенара, відповідаю на дзвінки, шарюсь у всесвітній мережі і з нетерпінням чекаю виходу нової книги (має невдовзі вийти). Раджу усім набратися терпіння. Хай береже усіх нас Бог!
2. Єдине засмучує, що вже з’явився такий собі карантинний фольклор, вигадуються, так звані, антивірусні пісні, деінде пробивається карантинна поезія, може, й проза уже є, десь там уже, мабуть, роман «Карантин» дописується… Страшенно не люблю «диванну літературу» (кон’юктурну). Надивляться телевізора, начитаються газет, нісенітниць з фейсбуку і клепають на папір… Хоча й не всі. Скажімо, знаю одного письменника (поважаю його) – Бориса Гуменюка, – який нічого не вигадує, а діє, як свого часу казав Екзюпері: щоб писати, треба спочатку прожити. Гарно з цього приводу висловилася і моя колежанка та давня знайома Надія Позняк: «Сльозливу історійку напишуть: він, вона, кімната… сповіді, втрати… коротше нобелівка». Ось тут і доречна приказка: «Що написане пером…». Але ж… Все одно за власний рахунок доведеться видавати…
Олесь ДЯК: Відчуваю, що накопичую енергію для життя й опору, якщо хочете, вже в іншому, ніж досі, посткоронавірусному світі
1. Говорити про активну творчу діяльність не доводиться, принаймні зараз. Взагалі мій стиль писання визначився ще за десятиліття до пандемії і досі не змінився. Пишу, коли вже не можу не писати. Але мене «нервує» позбавлення свободи руху. Це для українця самі знаєте що..! Думаю про різницю між ізоляцією і самоізоляцією. В чотирьох стінах «помітив» чимало незавершених справ, які потребують, я б сказав, статичного мислення. Ото всівся, як той козак Мамай на горбочку, опустив очі в долину (читай на світ) і думаю. Шукаючи бодай якого позитиву в ситуації, що склалася, бачу, що пандемія спонукає, мала би спонукати людину, до мислення, творення, висновків, колективної дії. Було б добре, якби це стосувалася цілого народу, світової спільноти. Уявляєте — суспільна думка, яка згодом трансформується в активну дію, скажімо, на тему «какім язиком разгаварівать»? Або ж миритися чи не миритися з тим, що вчора зі снайперки на «східній війні» ворог застрелив твого брата, чи вірного друга? Чи реакцію більшости на недолугу ідею безбатченків вилучити з навчальної шкільної програми вивчення української класики? А там вже й до розгулу червоної чуми не далеко. А ви помітили, що у «зверненнях до народу» чинного президента поменшало «квартальних» жартів? Мабуть, не до жартів уже… Тож відчуваю, що накопичую енергію для життя й опору, якщо хочете, вже в іншому, ніж досі, посткоронавірусному світі. А так, якщо конкретніше про творчість, то в першу чергу, завершую підготовку до друку четвертого тому патріотичної поезії «Просвітлені голоси». Це найголовніше для мене сьогодні. Бо як писав відомий Левко Різник: «вияв патріотизму – це пристрасть і чеснота». Від себе додам – і у слові також. Особливо тепер. Такий собі вияв патріотизму в чотирьох стінах…
2. Це поява ще однієї, свіжої теми в літературі й культурі загалом. Хочеться, щоб вона була висвітлена найталановитішими. З-під їхнього пера можуть з’явитися знакові твори. Натомість графомани матимуть можливість поспекулювати на болючій темі людства і їхні опуси, на жаль, з’являться першими. Такі встигнуть за кілька ночей змайструвати сяку-таку повістину і опублікувати її окремою книжкою. Справжні ж твори на тему коронавірусу, осмислені, з’являться, як на мене, не швидше наступного року, хоча… І знову в надії сподіватимемося, що час відсіє зерно від полови і в історії вітчизняної, світової літератури залишаться найдостойніші уваги літературні шедеври.
Продовження — у наступній публікації…