11 лютого цього року минуло 80 років від дня трагічної загибелі від рук нацистів у Кривому Розі поета-страдника Михайла Пронченка.
З цієї нагоди у Придніпровській академії будівництва та архітектури в Дніпрі відбулася творча зустріч, ініційована обласним відділенням НСПУ.
З доповіддю про поета трагічної долі виступив член НСПУ, заслужений журналіст України Микола Чабан. Упродовж тридцяти років він збирає матеріали про поета Михайла Пронченка, розшукав його твори і зібрав спогади. Разом із сином поета Анатолієм вони 1995 року видали в Дніпрі збірку вибраного Михайла Пронченка та спогади про поета його сучасників.
Ось що розповів Микола Чабан.
Криворізький поет Михайло Семенович Пронченко (1909-1942) народився 7 вересня 1909 року в селі Вошиво-Покровському (нині смт Апостолове Дніпропетровської області) в селянській родині. Навчався у школі в своєму селі, наймитував, працював по господарству вдома, служив у кооперації. Подальшу освіту здобував самотужки. Виростаючи на землях колишньої запорозької вольниці, змолоду закохався в рідну історію, марив образами козаччини.
У Катеринославі познайомився з директором історичного музею академіком Дмитром Яворницьким і на його прохання надсилав йому лексичний матеріал, почуті в рідному селі слова і прізвиська, консультувався з питань історії. Збереглися листи Михайла Пронченка до Яворницького.
1927 року М. Пронченко видає в Кривому Розі першу поетичну збірку «Штурмую надра», на яку звернули увагу М. Хвильовий і Д. Яворницький. Друкується в дніпропетровському літературному часописі «Зоря», київських літературних журналах. Від 1930 року М. Пронченко працює в криворізькій міській газеті «Червоний гірник» редактором мови і літпрацівником, належить до криворізької групи письменницької організації ВУСПП. Він – активний автор місцевого літературного часопису «Кривбас», літературних альманахів, які виходили в цей час на Криворіжжі.
У грудні 1934 року після вбивства С. Кірова Михайла Пронченка заарештовано в Кривому Розі. Один із пунктів вироку звучав так: «На протяжении ряда лет (Пронченко) поддерживал активную связь в бывшим петлюровцем‚ махровым националистом украинским поэтом В. Н. Сосюрой». Пронченка кидали в льох, інсценували його розстріл. Михайла Пронченка засилають до табору Тахтамигда на Далекому Сході. Але й там він продовжує творити. Під його віршами зазначено місця написання віршІв – Тахтамигда, Хихцир, Хабаровськ.
На засланні Пронченко познайомився з іншим засланцем – Іваном Багряним, згодом відомим українським письменником, який присвятить пам’яті Пронченка видану на Заході 1948 року повість-вертеп «Розгром». На засланні, працюючи на лісозаготівлях, поет скалічів, у нього була перебита нога.
Приблизно в 1939 році М. Пронченко повертається в Україну, але влаштуватися на роботу за фахом у редакції міської газети в Кривому Розі не зміг: він не був реабілітований. Допомогти у реабілітації просить свого доброго знайомого Володимира Сосюру (збереглися й опубліковані листи Пронченка до Сосюри), але й той виявився безпорадний. Піти фізично працювати на шахту Пронченко не міг через каліцтво. Тому поетові, у якого на руках була старенька мати і десятирічний синок, доводиться перебиватися випадковими заробітками.
З початком радянсько-німецької війни і приходом до Кривого Рогу німців М. Пронченко заходився на базі видавництва колишньої газети «Червоний гірник» до видання нової газети «Дзвін». Першого жовтня 1941 року починає виходити округовий криворізький часопис «Дзвін», де М. Пронченко був головним редактором.
На шпальтах газети з’являються вірші й статті самого М. Пронченка, написані із самостійницьких позицій. Газета висвітлювала життя й діяльність М. Хвильового, А. Кащенка, С. Петлюри, Є. Коновальця, діяльність уряду УНР, національно-визвольні змагання 1917-1921 років. Під час короткого редагування Михайлом Пронченком «Дзвону» (жовтень – листопад 1941 року) тут друкуються патріотичні вірші поета, писані на засланні. Зібрані разом, вони незабаром виходять окремою книжечкою під назвою «Кобза» (1941). Це була друга й остання поетична збірка Михайла Семеновича. Пронченко виступає в цей час і як драматург. З-під його пера виходять історичні драми «Мазепа», «Тарас Трясило», «Байда». На жаль, вони втрачені. Зберігся лише невеликий уривок із драми «Тарас Трясило».
Такий був короткий період до німецького терору проти українців. Після прибуття до Кривого Рогу цивільного німецького управління посилилися наклепи, провокації, спрямовані проти місцевих діячів українського відродження. Жертвою цих обмов став і Михайло Пронченко. Його увільняють з посади редактора «Дзвону». Недруги розпочинають злісну кампанію навколо його імені. Він їде шукати правди в Дніпропетровську, та це не допомагає. Його опір німецькому нацизмові стає причиною його арешту на початку 1942 року.
У цей же час у Кривому Розі заарештовано низку діячів ОУН, разом із якими Михайла Пронченка страчено у лютому (за іншими даними у квітні) 1942 року в Кривому Розі. Його книжку «Кобза» нацисти одразу заборонили. Ім’я і творчість поета-самостійника було під забороною і в радянський час. Тим часом 1995 року в дніпропетровському видавництві «Дніпро» видано збірку Михайла Пронченка «Кобза», упорядковану мною, Миколою Чабаном і сином поета Анатолієм Пронченком.
До неї включено вибрані твори поета і спогади про нього сучасників – сина Анатолія, Юрія Семенка, Сергія Завгороднього, Яра Славутича, Миколи Миколаєнка, Олекси Гуреєва, Олексія Нирка, Івана Потапенка, Євгена Стахова та інших.
Отже, понад чверть століття тому твори поета стали доступними читачеві на Придніпров’ї. Вони друкувалися в журналах «Кур’єр Кривбасу», «Свічадо», «Борисфен» та ін. Поезії включаються до антологій, вони декламуються в школах і на літературних вечорах. Багато робив для повернення імені батька його вже покійний син Анатолій, який жив в Ужгороді. Куточок поета відкрито на його батьківщині – в одній із середніх шкіл Апостолового. Шанують ім’я поета й на Криворіжжі.
Інтелігенція Дніпропетровська виступає за реабілітацію поета-страдника, поета-патріота, заарештованого 1934 року і засудженого наступного року на п’ять років. Людина, котра віддала своє молоде життя за волю України, заслуговує того, щоб у незалежній Україні з неї було знято тавро «ворога народу», вважає Микола Чабан.
Пресслужба ДОО НСПУ
nspu.com.ua
Фото — поет Михайло Пронченко