23 серпня після важкої хвороби помер Василь Соловей – член Національної спілки письменників України, відомий український поет-шістдесятник, лауреат літературної премії імені Павла Тичини та премії імені Володимира Сосюри за поетичну збірку «Ціловане відро Криничне» та поетичну книжку «Поля сповідуються небу».
Поезії Василя Солов’я притаманний м’який сповідальний ліризм і філософське осмислення безкінечної таїни життя.
Ось один із віршів поета, надрукований в лютому нинішнього року в «Українській літературній газеті»:
* * *
До балачок не доточусь,
Наче до всього хата з краю.
Чужу біду перемовчу,
А потім болісно караюсь.
Не виголошую ідей,
На те моя відвага пізня.
Отож – мовчун, але з грудей
Час від часу зринає пісня.
І плине, як на млин вода,
Що крутить колесо для млина.
До пісні нічого додать,
Від неї я і так щасливий.
А в балачках мінлива суть
Часом в обгортці таємниці.
Тож не наважусь відімкнуть
Своє мовчання, як скарбницю.