Сумна звістка прийшла до нас із Португалії — відійшла у засвіти українська поетеса родом зі Львівщини Оксана Максимишин-Корабель. Авторка добре відомої вам поезії «Мамо, не плач», написаної 12 лютого 2014 року і присвяченої матерям загиблих на Майдані. Він лунав із головної сцени Майдану у Києві та багатьох майданів у світі, де українці виходили на підтримку своєї Батьківщини. Ви могли її бачити на бігбордах, чути у виконанні акторів та відомих (і невідомих) людей, зрештою її було покладено і на музику… Про це пишуть у фейсбук-групі «Діаспора».
Один із її особливо сильних віршів лунав із головної сцени Майдану у Києві та багатьох майданів у світі, де українці виходили на підтримку своєї Батьківщини.
Щиро вболіваючи за кожного загиблого і постраждалого на Майдані, пані Оксана буквально хворіла і виливала свій біль, смуток, надії у римовані рядки. Так народилася ця, найбільш відома її поезія. Потім були інші — не менш щемливі та зворушливі, значна частини яких присвячена сучасній війні і її Героям та Героїням.
Вимушено проживаючи в Португалії через особисті обставини (пані Оксана мала тяжку хворобу і потребувала особливого лікування), серцем і душею вона ні на мить не полишала Україну. Її поезії можна прочитати на її сторінці у фейсбуку, а тут згадаємо її найвідоміший вірш:
Мамо, не плач. Я повернуся весною…
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Що слово бабуню вже не буде твоїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько,
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає,
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває,
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину,
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. I любив Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.