***
В мене є таємниця від тебе одна:
Бог мій складається з солі,
не з хліба й вина.
Бог мій чує війну на смак –
як залізо глевке,
Бог мій каже: ось вам війна,
знайте, що це таке.
Пуповиною й жалом тягнеться біль зі «скрізь»,
Ця війна вже без рук і ніг,
без очей і сліз.
Ця любов ще ніколи собі не лежала в підвалі отак,
в сповитку,
Він її нам віддав на розп’яття, всесильну таку.
На неї падають стіни і стелі,
падають небеса.
Бог вцілілий виходить крізь обстріл,
бо є чудеса.
Віриш у Нього,
наче в тонку і лагідну бронь.
Охоронь.
В мене є таємниця,
в неї – твоє лице.
Мій Бог пам’ятає про тебе.
Не забудь про це.
***
Хлопчик з хрестом на шиї замість дитинства.
Молитва його зовсім без слів,
така четвергово чиста.
Він іде так повільно,
ніби ніколи не біг, не ховався в підвалі,
Він чує, як цвяхи дзвенять у кишенях юд,
і не знає, що далі.
І страсті його земні
вже мітками бомб помічені,
Він має померти у п’ятницю,
лишились хвилини лічені,
Він іде на котрусь із голгоф,
на маленьку свою голгофоньку,
Хлопчик з хрестом питає,
що буде в суботоньку.
Хтось каже: нічого не бійся,
я тобі ласки вділю,
Хто зі мною вмирав,
той воскресне зі мною в неділю.
***
Щоранку весна виходить з усіх укриттів.
Здається, ти знову маєш усе, що хотів.
Повітря тепліє, нема в ньому жодних тривог.
Поля свої до посіву готує Бог.
Рілля під ногами панцирна і тверда.
Люди, у вас війна, та не в цьому біда.
А в тім, що в коморах споловіло зерно після зим,
І не скаже ніхто, чи добре засіється ним.
І не скаже ніхто, чи точно воно проросте.
Знаю лиш я, однак промовчу про те.
Бо кожен має сіяти все ж своє,
Поки зерно ще є і земля ще є…
Бо сміливо весна покидає усі укриття.
Люди, у вас війна, та вона не здолає життя.
Повітря ламає навпіл розквітлий Бог
І ще теплим дає вам на двох чи на трьох.
Їжте, беріть, хай нині смакує всім.
А про безсмертя пізніше вам розповім.
