Культура – це інструмент, а то й зброя в руках держави, спрямована на посилення її міжнародних позицій. І росія може і буде активно використовувати всі наявні у неї можливості – від популяризації російського балету до захисту прав російськомовних за кордоном – задля просування своїх інтересів. Планета поділена на світи «традиційних цінностей» та глобальних ліберальних «псевдоцінностей», між якими точиться непримиренна боротьба. І росія висуває себе на роль лідера світу традиційних цінностей, оскільки і сама начебто збудована на них.
Кремль офіційно визнав російську мову та культуру зброєю у глобальній війні.
У багатолітній дискусії, чи можна відділяти російську культуру від російської держави, нарешті, поставлена крапка. І поставив її сам путін, підписавши 5 вересня указ про затвердження «Концепції гуманітарної політики російської федерації за кордоном».
Концепція визнає, що «російська культура у всі історичні епохи була символом росії» (п.5) і що «історичний досвід, багатюща культурна спадщина та духовний потенціал росії дозволили їй зайняти особливе місце у світовому культурному просторі та створили можливості для успішного просування за кордоном традиційних російських духовно-моральних цінностей» (п.6).
Головними небезпеками визначені: а) глобалізація, яка «ставить під загрозу культурну самобутність країн і народів», та б) намагання «поширити і нав’язати спотворене трактування справжніх цілей росії… дискредитувати русскій мір, його традиції та ідеали, замінюючи їх псевдоцінностями» (п.9).
Першим серед національних інтересів росії вказаний «захист традиційних російських духовно-моральних цінностей» (п.13.1), серед завдань окремо відзначені «захист, збереження та просування традицій та ідеалів, властивих русскому міру» (п.14.2) та «посилення ролі, значення та конкурентоспроможності російської мови в сучасному світі» (п. 14.4).
Нарешті, проголошується, що росія «надає підтримку співвітчизникам, які проживають за кордоном, у здійсненні їхніх прав, забезпеченні захисту їхніх інтересів та збереженні загальноросійської культурної ідентичності» (п.62), завдяки чому вона «зміцнює на міжнародній арені свій образ демократичної держави, що прагне формування багатополярного світу, збереження його культурно-цивілізаційного різноманіття» (п.64).
Повний список цілей та інструментів великий — десятки пунктів.
Поява цього документу є непересічною подією в гуманітарній політиці росії – він або вперше вводить у юридичну площину, або закріплює там кілька доктринальних тверджень, які раніше існували лише у суспільному форматі.
1) Це найвищий за статусом офіційний документ за підписом президента рф, у якому йдеться про русскій мір як про явище, а не про установу «Фонд «русский мир» (10 указів у 2007-2022 рр.).
2) В цій концепції чітко сформульовані ознаки «цивілізаційної окремішності» росії: «Унікальне географічне положення росії зумовило синтез європейських та азіатських засад у культурі її багатонаціонального народу.
Важливим елементом формування ціннісних основ життя російського суспільства, її культурної своєрідності і національного менталітету став общинний характер розвитку, що виразився в тому числі в прагненні як кожної людини, так і всього суспільства до соціальної справедливості та реалізації довгострокових цілей» (п.7), а також «російському менталітету властиві взаємодопомога, колективізм, віра у добро і справедливість.
Поруч із відданістю традиційним духовно-моральним цінностям, у суспільстві протягом тисячолітньої історії нашої країни формувалася повага до чужої культури, віри, звичаїв» (п.19).
3) Концепція відверто постулює «поворот на Схід» – в ній згадані наступні країни для «гуманітарного співробітництва»: Китай, Індія, Японія, В’єтнам, Лаос, Монголія, Алжир, Єгипет, Ізраїль, Ліван, Лівія, Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Сирія, Іран, Афганістан, Палестина, Аргентина, Бразилія та Чилі. При цьому жодного разу не згадані будь-які західноєвропейські держави чи США.
4) В тексті називаються т.зв. «Донецька» та «Луганська народна республіка», але немає жодної згадки про Україну (хоча є про Молдову та Грузію) – що теж є вкрай показовим.
5) Також кремль оголошує, що докладатиме зусиль для відбілювання свого іміджу, та претендуватиме на особливе місце в світі: «формування уявлення про росію як про державу, яка дбайливо зберігає свою багату історію та культурну спадщину, традиційні духовно-моральні цінності та в якій динамічно розвивається соціально-культурне життя в умовах свободи літературної, художньої та інших видів творчості, плюралізму думок, відсутності цензурних обмежень» (п.15.1);
«російська держава за кордоном дедалі більше сприймається як охоронець та захисник традиційних духовно-моральних цінностей, духовної спадщини світової цивілізації» (п.19);
«росія віддана принципам рівності, справедливості, невтручання у внутрішні справи інших держав, готова до взаємовигідного співробітництва без попередніх умов, визнає національну та культурну ідентичність, традиційні духовно-моральні цінності найбільшими досягненнями людства і бачить їх основою для подальшого благополучного розвитку людської цивілізації» (п.21).
Отже, «Концепція гуманітарної політики росіфйської едерації за кордоном» дозволяє краще зрозуміти російську стратегію у цій сфері. Кремлівські постулати в ній наступні:
По-перше, культура – це інструмент, а то й зброя в руках держави, спрямована на посилення її міжнародних позицій. І росія може і буде активно використовувати усі наявні у неї можливості – від популяризації російського балету до захисту прав російськомовних за кордоном – задля просування своїх інтересів.
А по-друге, планета поділена на світи «традиційних цінностей» та глобальних ліберальних «псевдоцінностей», між якими точиться непримиренна боротьба. І росія висуває себе на роль лідера світу традиційних цінностей, оскільки і сама начебто збудована на них.
Таким чином, цей документ є найяскравішою відповіддю тим, хто вважає, що російська культура не належить російській державі, не є інструментом політики та не становить загрози Україні та решті світу. Російська культура, як визнано в документі, віддавна і до сьогодні слугує промоції російської державності. Без усвідомлення цього існує загроза ефективного використання росією своєї м’якої сили і в подальшому.
