Книгу «Розрита могила» – про масові розстріли НКВС у Вінниці — написали письменники та журналісти Михайло Каменюк і Вадим Вітковський. Тему, відому як «Вінницька трагедія», досліджували двадцять років. Жертвами радянського режиму протягом 1937-1940 стали більше дев’яти тисяч людей. Праця авторів базується як на вітчизняних, так і на іноземних джерелах. Про це в ефірі Українське Радіо: Вінниця розповів Михайло Каменюк.
«Ми порушили цю тему разом із краєзнавцями»
На початку 90-х років минулого століття увагу суспільства почали привертати білі плями нашої історії, каже Каменюк. Зокрема, на пропозицію київського видавництва дві бригади письменників та журналістів почали збирати матеріали про Голодомор. Працювали у Вінницькій та Хмельницькій областях.
«До цих вузьких місць, до розстрілів, до могил у Вінниці журналісти зверталися якось так несміливо. А взагалі-то відомості про це були закриті. І так вийшло, що з Вадимом Вітковським, моїм товаришем і співавтором цієї книги, ми займалися цією темою понад 20 років. Ми порушили її разом із краєзнавцями, з дослідниками нашого кривавого минулого. Але тоді ще це не було на науковій основі», – каже Каменюк.
Вадим Вітковський тоді працював у молодіжній газеті, потім перейшов у КДБ, відтак – у СБУ. Мав доступ до закритих архівів, схронів. І він досліджував тему розстрілу священників, переслідування їх у 30-х роках, розповідає Каменюк.
«А в газеті “Подольє” з’явився наш земляк із села Сутиски на Тиврівщині – Борис Грановський. Він працював у НАН України і був звільнений, бо дослідив у Німеччині і привіз сюди ось ті свідчення про розстріл майже 10 тисяч вінничан. Ця цифра ще точно не встановлена. Він приніс конкретний список цих людей і купу матеріалів, допитів, які робили німці. А саме вони викликали людей, які впізнавали своїх родичів, коли розкопали могили. Таким чином вони встановили майже 1000 імен».
«Один сатрап розстріляв, а інший прийшов і розкопав»
Серед розстріляних були люди Поділля: Хмельницька область, південь Одеської, частина Черкаської, яка входила свого часу до Вінниччини, мешканці Бердичева та кияни. На вінницьку катівню, розповідає Каменюк, звозили людей.
«Ми спочатку опублікували матеріали Бориса Грановського. Потім отримали колосальну пошту. Люди почали називати нам імена. Ми дописували цю книжку. Вадим видав тим часом книжку про конкретних священників, за що звинувачували їх. Багато священників брали колись участь у різних заходах свого села. Ці священники несли культуру в село, до просвіти були залучені. Ми взяли німецькі архіви, списки цих людей. Люди розуміли, що один сатрап розстріляв, а інший прийшов і розкопав…», – розповідає письменник.
Тоді, каже, почали «зводити разом до купи» свої пошуки.
«Ми зводили ієрархію злочинів від демонів, які керували цим: від кабінету Сталіна до Корабльова. Але хтось і розстрілював, убивав такими страшними способами: зашморги на руках, жінки голі. У світі це звучало “Вінницька трагедія”, але ми про неї нічого не знали».
«У нас є прізвища тих, хто катував»
Завдання цієї книги, каже Каменюк, розказати про злочин, які робила радянська влада.
«Він починався із сигналів сексотів із кожного села, секретних “сотрудніків”: сусідів, друзів. Ніхто не перевіряв ті наклепи на правдивість. У цій масі встановлених дуже багато поляків. Тоді масово були й розстріли поляків по всій країні, тим паче й у нас. Поляки так були налякані, що писалися українцями. У нас є прізвища тих, хто катував. Їх називаємо. Корабльов, наприклад. Тоді начальник НКВС, народився в Самарі, росіянин. Він був ошелешений, коли йому щодня на стіл давали доповідні. У Ямполі НКВС встановили “ящик для анонімок”. І писали сусіди на сусідів».
До завершення цієї праці авторів спонукала серія робіт “Тисячу книг про тисячу сіл”. У кожному селі, в історії кожного села є розділи про страти НКВС.
«І ця серія спонукала нас об’єднувати цей матеріал. Коли ми отримали списки всіх сімей Вінниччини, вивезених на Біломорканал, розкуркулені, з дітьми, всі ці списки були засекречені в Росії, ми видали том “Біломорські карби Вінниччини”. Це та сама “Розрита могила”. Вони тікали, вони гинули там на болотах, вони зникали безвісти на Соловках. Всі ці списки ми спочатку надрукували. Ми розказуємо, що ворогом було навіть маля, якому 30 днів від народження, – розповідає Михайло Каменюк.
– Ми даємо допити вінничан, спогади, свідчення. Тут є страшні речі. Коли читаєш, волосся стає дибки. Важко було збирати матеріал і важко було працювати морально. У селі Бабчинці, наприклад, було 210 репресованих. З одного села».
Книгу «Розрита могила» автори, як і планували, видали до 80-річчя від початку розкопок — у червня 2023.
Ольга Федоренко
suspilne.media
