Ними стали в номінаціях: «Поезія» – поет, до цього більш знаний як український маляр, скульптор, графік, Василь Андрушко з Коломиї за збірку верлібрів «Прогноз погоди»; «Новелістика» – письменник з Івано-Франківська, викладач української мови і літератури фахового коледжу фізичного виховання Михайло Верес за книжку «Небо під трапом» (у «Галичині» за 3 серпня 2023 р. було вміщено рецензію «Побачити рідне небо на хвилях чужої ріки…» на це видання, що містить його малу прозу і художньо-документальну повість); «Твори або роботи, що популяризують творчість В. Стефаника й написані письменниками, котрі проживають за межами області» – український поет, доцент кафедри видавничої справи та редагування Київського національного університету ім. Т. Шевченка Василь Клічак, наш земляк із с. Рудників на Снятинщині, за поему-цикл «Стефаник».
Відзнаки Стефаниківської премії вручили літераторам співголова комісії з її присудження перший заступник голови обласної ради Василь Гладій і начальниця управління культури, національностей та релігій ОДА Тетяна Бойко. В. Гладій привітав лавреатів премії ім. В. Стефаника, всіх присутніх на урочистості жителів села і приїжджих поціновувачів красного письменства зі 153-річчям геніального новеліста, який своїм талантом прославив Русів, Покуття, Україну на увесь світ:
– Пам’ятають нащадки покутян – сучасників Василя Стефаника про нього і як громадського діяча, політика, посла австрійського парламенту, до котрого приходили по пораду й допомогу не лише русівські селяни, а й люди з усієї округи. Але найбільшу славу він здобув як літератор, яким передовсім вважав себе. Потрібно було мати в душі великий патріотизм, щоб за Австро-Угорської імперії вголос називати себе саме українським письменником…
В. Гладій повідомив, що вранці перед виїздом до Русова встиг побувати у ПНУ ім. В. Стефаника, де вирішили в день народження свого патрона відзначати й День університету. Звісно, промовці віддавали належне пам’яті людини, на честь якої найменовано їхній виш, що посідає нині високі місця в українських і навіть міжнародних рейтингах. Зрештою, ім’я Василя Стефаника звучить щоразу, коли згадують цей університет, що дуже відрадно. Перший заступник голови облради поінформував також про підтверджене голосуванням рішення членів комісії з присудження премії ім. В. Стефаника, щоб церемонію вручення її лавреатам проводити щороку лише у Русові, «де милують зір мальовничі краєвиди, де відчуваємо стефаниківський дух, зв’язок поколінь покутян». Водночас за своєю значущістю це «захід не просто територіальний, а він слугує утвердженню в нашій державі української мови і літератури, культури й мистецтва – загалом нашої національної ідентичності».
В. Гладій подякував за творчу працю лавреатам премії ім. В. Стефаника у 2024-му, зазначивши, що, власне, високим визнанням через лавреатство увінчалась їхня багатолітня праця для України заради утвердження нашої національної ідентичності. Очільниця управління культури Тетяна Бойко передала їм вітання від голови облдержадміністрації – начальниці обласної військової адміністрації Світлани Онищук. Відзначила вагомий внесок у збереження української духовності – нашої мови, культури, звичаїв – нагороджених нинішнього року премією ім. В. Стефаника:
– Бажаю нових здобутків у вашій нелегкій праці! Адже це справа творча, яка вимагає від поета чи прозаїка високої професійності…
Нові лавреати дякували за таку високу оцінку їхньої літературної творчості засновникам обласної премії ім. В. Стефаника, якій уже 26 років, комісії з її присудження, говорили про те, що для них особисто значить постать видатного новеліста, читали власні твори.
Ведучі дійства Тарас Василюк та Оксана Бліндар запросили до слова Олесю Стефаник, правнучку «володаря дум селянських», яка приїхала на урочистість зі Львова. Вона зокрема поділилася з присутніми ще зовсім свіжим спогадом про те, як декілька місяців тому в складі групи українських фахівців мала нагоду побувати у відрядженні в Австрії. Тамтешні їхні колеги-архівісти були приємно подивовані, почувши, що пані Олеся є правнучкою українського новеліста європейської слави, прізвище якого вони, певна річ, знали. А от не було їм відомо про те, що Василь Стефаник у 1908–1918 роках був депутатом австрійського парламенту від Української радикальної партії. Довідавшись про це від Олесі Стефаник, господарі організували для українських гостей годинну екскурсію в будинку законодавчого органу своєї держави, до речі, майже недоступному для звичайних австрійських громадян. І навіть знайшли в залі для проведення сесій парламенту місце №296, на якому сидів Василь Стефаник, один із 28 послів-русинів, як тоді називали українців. Його правнучка, звісно ж, посиділа в тому кріслі, цю мить було увічнено на світлині.
– Керівництво Національного архіву Австрії, – розповіла на урочистості в Русові Олеся Стефаник, – передало мені копії написаних, певна річ, німецькою мовою документів різнопланової тематики, які стосувалися мого прадідуся. Їх ретельно вивчатимуть українські дослідники. А ось цей складений 1911 року план-схему зали, на якій фіолетовим кольором позначено ту її частину, де сиділи українські депутати від Галичини, в тім числі Василь Стефаник, представники австрійського парламенту просили передати літературно-меморіальному музею письменника і громадського діяча в його рідному селі на Прикарпатті. Дізнавшись про мій приїзд до Відня, зі мною налагодили контакти й працівники українського посольства в Австрії, котрі тепер ініціюють встановлення меморіальної таблиці на будинку, де свого часу жив мій прадідусь…
А план-схему зали австрійського парламенту, в діяльності якого брав участь і український посол Василь Стефаник, пані Олеся вручила директорці Русівського музею. Ольга Ленько щиро подякувала за це поповнення його фондової колекції. А заступник голови Національної спілки письменників України Ярослав Ткачівський, нині директор Музею історії ПНУ ім. В. Стефаника, вручив примірники колективної праці науковців за редакцією професора цього університету Степана Хороба «Василь Стефаник: Інтерпретації» Олесі Стефаник та Ользі Ленько – і для музею-садиби класика української літератури, біля якого відбувалася просто неба урочистість, і для музейного закладу в центрі села… Гості з Івано-Франківська в супроводі екскурсовода Ольги Ленько відвідали два музеї Василя Стефаника в Русові, поклали квіти до пам’ятника славному синові покутської землі.
Іван ГАВРИЛОВИЧ, заслужений журналіст України, спецкореспондент газети «Галичина», заступник голови Івано-Франківської міської «Просвіти», член НСПУ і НСЖУ.