Сергій Таран — український письменник, політолог і науковець.
* * *
Привид з міжчасся приходить,
говорить про нові транзити,
нагадує про незакриті гештальти,
які тобі треба закрити,
з якими тобі жити,
з якими тобі не спати,
з якими тобі зачинити
усі порожні кімнати.
Привид з міжчасся затятий —
докоряє тобі помилками,
докоряє тобі думками,
на площах — чужими полками,
втоптує у глину сумління,
яку дуже важко
змити.
І коли ти,
розтрощений й втоптаний,
знову навчишся дихати,
знову наважишся знати,
вдивлятися в очі навпроти,
згадати
слова між рядків,
писати пером на папері, —
Привид з міжчасся піде,
тихо причинивши двері,
пообіцяє повернутися завтра —
або –
за кілька
життів.
* * *
Існує ієрархія смислів:
знизу — це найцинічніші?
Чи найсильніші?
Підводні течії
підмивають стіни
чиєї тиші?
Ієрархія бажань
завжди зрадлива —
тягне тебе у вир
їх химерна
злива.
Безкінечні числові ряди
не мають мети, —
там у кінці послідовності
все одно
будеш ти.
Ієрархія простору –
лише сіра брила, —
допоки
її не впорядкують
контури
твого
голого
тіла.
* * *
Серед мільярдів рівнянь,
і квадрильйонів їхніх ймовірностей,
які відбуваються з тобою у кожнім квантумі буття
ти ніколи не вирізниш логічних сенсів і патернів,
твій мозок не наблизиться навіть на мить
до тіні похибки формули всесвіту.
Але одного разу ти несподівано збагнеш
увесь розв’язок всесвітньої формули,-
коли пояснюватимеш
табличку множення
своїй доньці.
* * *
Ти падаєш
у прірви свідомості,
чи будуєш дитячі кубики логіки?
Де ти креслиш лінії долі
на міському асфальті?
Крейдою білою малюєш
закручені хроніки,
І визбируєш розхристані миті,
космічного спокою
варті.
* * *
Алгоритм щастя —
простий:
спрощуй рівняння,
як в школі —
спрощуй ікси,
речення,
чиєсь значення,
спрощуй смисли,
натяки, фантазії,
незавершені
побачення.
Спрощуй формули,
секрети краси —
до однієї голої цифри
аби
у нашому кіно
лишалися легкі закінчення
і рубані
чорно-білі
титри.
* * *
З нір запрілих під’їздів
виходять вершителі доль,
ламають усталені практики знАті,
трощать каркаси логічних пояснень і догм, —
на їх прапорах — слова демократії.
Чорнильною масою
виліплюють правду й закон,
бюлетнем й гречкою формують суспільну апатію,
сократів видючих вкАтують в землю й бетон, —
на їх тротуарах — число демократії.
По зрубаних головах
пігмеї крокують незгодні,
на короткі уми натягують суддівські мантії,
вершини атлантів рівняють на площі холодні, —
між ребер їм тисне – кров демократії.
* * *
Потяги пізньої осені
вантажать у іржаві вагони
тепло київських вулиць,
відвозять у далекі склади,
лишають порожні перони,
маскують у олив’яні тумани,
твої хитромудрі плани,
в яких вже не знайдеш мети.
Везуть повз сірі панелі,
повз стіни з німого бетону
твоїх сумних пасажирів,
яких ти лишив в самоті.
Везуть крізь проспекти похмурі,
крізь зимних бульварів хрести,
крізь площі, що втратили змісти
й калюжі,
де на самому дні
спочивають штандарти літа, —
їх вірні солдати
теж відходять за місто
й присягають помститися —
навесні.
* * *
Сорок моїх предків
нічого не можуть вдіяти
з військом чотирьох тисяч пращурів,
які жили у печерах,
які дим від вогню
шанували більше, ніж свіже повітря,
які пили сире м’ясо як вино,
які не знали шлюбу і закону,
але знали мову вітру
і кохалися як звірі.
Чотири тисячі дикунів
змушують мене
не носити краваток,
вбирати легенями прілу траву,
хапати тугі стегна,
не мати упину,
торкати кору дерев,
терти в долонях стиглі зерна,
годинами втуплюватися
на шмаття вогню
у ямі комину.
Вони силують забути
кому я що винен
і для кого я значу, —
вони змушують іноді
позбуватися сорока наглядачів,
ставати вільним
разом з тими,
хто ще не відав,
що таке
права і свободи,
тарифи і плани
і суд Того,
Хто все бачить.
* * *
Твоя безодня
не в центрі галактик,
де причаїлись чорні діри,
і не в пристрасті до того,
хто лишив тебе посеред весни
у присмерку
однокімнатної квартири.
Твоя безодня
не в мурах міст,
де заховалися дракони,
де уживаються цілком
пафосні гімни
й розбиті
дзвони.
Твоя безодня
не за мільйони кілометрів —
вона – поряд.
Вона –
у дзеркалі навпроти, —
ти побачиш там,
на дні низин
крижані гори,
крихкі
як спогад.
Спробуй вдивитися в неї
хоча би п’ять хвилин,
не відводячи
погляд.
* * *
Ненароджені вірші уявляються красенями
із срібними манерами
й точеними лініями.
Ти їх уявляєш брамінами білими,
які мовлять правильними форматами,
промінять моральними правилами.
Аж поки муза брудна з серцем пожмаканим
не прийде, смалячи ядучі папіроски,
не пихне в тебе випарами алкоголю,
і не скаже – ну, що, ідеалісте,
давай їх робити!
Автобіографічні відомості
Народився 1969 року у Києві. Закінчив факультет журналістики Київського національного університету ім. Шевченка, а також із відзнакою – магістратуру Університету міста Амстердама (Нідерланди) за фахом «політологія». Тривалий час працював журналістом, згодом – дослідницька і лекторська робота у низці університетів та наукових центрів в Україні та закордоном. Захистив дисертації у Київському національному університету ім. Шевченка та в Академії Гуманітарних Наук ім. Олександра Гейштора (Польща.)
Хобі – суспільно-політична міфологія.
