Ольга Анненко — театральна режисерка, сценаристка, українська драматургиня та авторка інсценівок, членкиня «Спілки театральних діячів України», викладачка сценарної майстерності в «Академії кіно та нових медіа». Фіналістка конкурсів: Drama.ua, Batumi International Festival of Monodrama, «Євродрама», «Тиждень актуальної п’єси» та багатьох інших. Її збірка п’єс та оповідань «Перша» увійшла до списку найкращих книг 2021-го року за рейтингом ПЕН та отримала спецвідзнаку Всеукраїнської літературної премії «Перша ластівка».
Народилася Ольга Анненко 29 грудня 1978 року в місті Часів-Яр (Донецька область). До семи років проживала з батьками в місті Прип’яті: тато працював на ЧАЕС, а мама — вихователькою в дитячому садку. В 1986 році її родина, разом з усіма іншими мешканцями міста, була евакуйована до Києва, де проживає й дотепер. За плечима Ольги чимало років навчання: першу освіту здобувала в технікумі легкої промисловості, далі був Університет економіки та права «КРОК», повне ж становлення себе у професії сталося під час навчання та успішного завершення університету ім. Карпенка-Карого, факультету «Режисура драматичного театру». Збагатившись знаннями й досвідом, Ольга дійшла моменту, коли захотілося його передавати, тому наразі, крім написання п’єс, сценаріїв та постановок вистав у різних театрах України, працює викладачем зі сценарної майстерності в «Академії кіно і нових медіа».
«Театр для мене завжди був особливим простором, де можна розмірковувати на теми, які хвилюють. Мене захоплює унікальний досвід спілкування актора та глядача на сцені, який ніколи не повторюється. Певно, в цьому і є магія театру — у неможливості повторити мить. А для письменника-драматурга це досить амбіційна мета: написати таку п’єсу, на яку хотіли б ходити знову й знову, де б герої говорили зрозумілою мовою, проблеми героїв були б зрозумілі глядачам. Проте я й гадки не мала, що стану колись драматургом. Адже є Шекспір, Карпенко-Карий, Чехов… Навіщо писати щось нове? Тому після школи я здобула багато прикладних професій і лише згодом, після тридцяти років, почала писати сценарії, а в 2014-му написала свою першу п’єсу», — пригадує пані Ольга перші кроки в театральній царині. — Направду кажучи, не було в мене якогось конкретного дня, коли я вирішила писати і ставити вистави. Мої бабуся з дідусем мешкали в приватному будинку на Донеччині. І всі літні канікули я проводила в них — із 26 травня по 25 серпня. Крім допомоги на городі, я мала купу книжок із літератури, яку встигала прочитати за літо. Іноді я вигадувала короткі історії, дуже смішні. Першу таку сценку написала для клоунів у цирку. Тоді мені було вісім років. Про існування театру я ще не здогадувалася, бо перший мій візит до Київської оперети відбувся на моє дев’ятиріччя».
Тепер Ольга Анненко має десять написаних п’єс, різноманітних за стилем та жанрами. Сім п’єс, написаних протягом 2016-2021 року, вже опубліковані в книжці-збірці «Перша», яка, за рейтингом ПЕН, визнана найкращою книгою 2021 року. Серед семи п’єс, надрукованих у збірці «Перша», одна для дітей, а решта шість — для дорослої аудиторії.
П’єса «Поцілунок Монро» вже була поставлена в Коломийському театрі «Соломія» та в Київському театрі «Strong 5.222». Тема п’єси — переосмислення життя та пріоритетів, над яким розмірковує головна героїня п’єси, Мерилін Монро, — торкається сердець глядачів. П’єса про найвідомішу голлівудську актрису була створена після знайомства з трагічною біографією Норми-Джин (це реальне ім’я Монро) та останнім днем її життя, який був переповнений підступністю і зрадою.
П’єса «Божевільний з дому навпроти» — зовсім інша за формою і жанром. Це зворушлива лірична комедія про 40-річного Михайла, який закоханий у балерину з будинку навпроти, але не знаходить у собі сили освідчитися. Усе змінює його день народження, на який ніхто не приходить, і головний герой замовляє собі аніматорів, які мають удавати, що вони його друзі. Але план святкування летить шкереберть. П’єса вийшла друком у журналі «Дніпро», а вже в кінці лютого театр «Veritas» представить її в Центрі Курбаса (м. Київ).
Моноп’єса «Ця бісова гірка правда» — це історія про непросте життя батька-одинака, який уже завтра має розказати дочці непросту, гірку, бісову правду. П’єса стала переможцем конкурсу International Monodrama Batumi Festival (2021) та мала сценічне втілення в рамках фестивалю.
П’єса «Вірогідності» — глибоко-математична драма з прорахуванням вірогідностей щастя двох закоханих, Яна та Стелли. П’єса увійшла в шортлист «Євродрами» та лонглист конкурсу «Тиждень актуальної п’єси», а в 2021-му пройшла випробування двома читками: на фестивалі «Шляхи рівняйте духові Його. Леся Українка: погляд зі Сходу» (м. Харків) та в «Театрі на Лівому березі» (м. Київ) в рамках сценічного втілення студентських режисерських робіт.
П’єса «Present Perfect» — єдина антиутопічна драма у збірці, дія якої розгортається в Україні, в 2073 році. Родина Пилипенків мріє емігрувати на Місяць, але відмова від лотереї батька сім’ї, Алтина, призводить до низки трагедій, які зі свого боку дарують надію на відродження нації. Створений штучний простір майбутнього підкреслюється діалогами роботів, репліки яких були створені штучним інтелектом: чат-ботами Mitsuku та Replika. П’єса створена в рамках «ІІ Лабораторії драматургії Спілки театральних діячів України». Вистава за п’єсою успішно йде в репертуарі Одеського ТЮГ ім. Ю. Олеші.
У своїй творчості Ольга Анненко любить порушувати теми недооцінених українських митців. Так, першою в Україні вона винесла історію Ірини Маланюк — оперної співачки, ім’я якої знає весь світ та гордо носить обласна Івано-Франківська філармонія, у театральну площину, присвятивши їй п’єсу «Іра».
«Мені дуже цікаві історії покликання людини. Коли змалечку вона знає, ким хоче бути і цілеспрямовано йде до своєї мети. Це вражає. Людина, яка пережила війну і не зрадила свою місію — співати і надихати. Вона ховалася в бомбосховищах і підвалах, навіть там співала для людей, щоб заспокоїти. Щоб продовжувати співати, Ірині Маланюк довелося виїхати за кордон – так вона стала «ворогом народу». В Україну змогла повернутися в 1995-му. Однак вона завжди пишалася тим, що українка. При нагоді виконувала українські пісні на сценах США, Канади, Німеччини та Австрії. Записи її опер збереглися за кордоном. Співачка обожнювала пісні на вірші Тараса Шевченка. Після повернення на батьківщину займалася викладацькою діяльністю», — розповідає вражена непересічною історією оперної співачки режисерка Ольга Анненко.
У виставі є відео рук жінки, яка мотає клубок із ниток. Ця режисерська метафора про клубок життя, який може обірватись у будь-яку хвилину, працює на весь задум вистави. Головним завданням, за словами Ольги Анненко, було розповісти українцям про неймовірну талановиту людину крізь призму її дня народження. П’єса «Іра» — призер фестивалю «Молоко» (2021), брала участь у фестивалях моновистав «Марія» (2021) та «Монологи над Ужем» (2021), представлена в Івано-Франківській філармонії ім. Іри Маланюк.
Щодо нових п’єс, які не увійшли до збірки, успіх отримала п’єса «Л або Н?» — історія трьох зустрічей поета і художника Тараса Шевченка та молодої, талановитої письменниці Марко Вовчок. Вистава була створена в рамках фестивалю «Ше.Фест». Головна тема п’єси — вибір між Л або Н, між Любов’ю і Ненавистю — звучить актуально як для кожної людини окремо, так і для нації в цілому.
За літо 2021-го творча група об’їздила п’ять міст України (Одеса, Ірпінь, Бровари, Первомайськ, с. Моринці). У квітні 2022-го виставу «Л або Н?» запросили на фестиваль «Схід-Захід» у Кракові, творча група та авторка планують презентувати її там.
Драматургиня Ольга Анненко має власний філософський погляд на труднощі, які виникають: «Будь-які обмеження я сприймаю як виклик та нові можливості. Бо ніколи не буде ідеального часу. За 2020 рік мені вдалося написати п’ять п’єс, підготувати до друку збірку «Перша», поставили дві моновистави: «Іра» — за власною п’єсою на сцені Івано-Франківської філармонії імені Іри Маланюк та виставу «Solo VS Мія» (за п’єсою І. Юзюка «Пані, що возить фортепіано на возі») разом із театром «Соломія» (м. Коломия). У 2021 році я відвідала три театральних фестивалі, познайомилася з новими людьми, дізналася про нові колективи. Тому, звичайно, обмеження стримують, але якщо не можемо змінити обставин, маємо знаходити способи творити саме в них. Бо маємо тільки одне життя, іншого не буде», — наголошує авторка.
Єлизавета Красніченко