Словаччина, Чехія та Румунія виявились найстійкішими до інформаційного впливу Росії та Китаю
231
Словаччина посіла третє місце з восьми країн Центральної та Східної Європи за рівнем протидії російському та китайському впливам. Найбільшу стійкість проявили Чехія та Румунія.
Про це йдеться у дослідженні GLOBSEC щодо стійкості та вразливості країн до іноземного впливу, особливо Росії та Китаю.
За даними аналітиків, ці країни-гіганти впливають на місцеві ЗМІ, громадську думку, а в деяких випадках і на політиків. Про вплив режимів у Росії та Китаї в Центральній та Східній Європі говорять давно.
У дослідженні було проаналізовано загалом вісім країн Центральної Європи та Західних Балкан у п’яти аспектах: суспільне ставлення, політичні умови, державне управління, інформаційний простір та громадянський і академічний простір. Серед Болгарії, Чехії, Угорщини, Чорногорії, Північної Македонії, Румунії та Сербії Словаччина увійшла в трійку найбільш стійких країн. Найбільш стійкими за комплексними результатами дослідження визнані Чехія та Румунія.
Що стосується Словаччини, то найбільшою слабкістю країни є симпатія громадськості до Російської Федерації та схильність словаків піддаватися дезінформації.
“Сильна протрансатлантична орієнтація країни була зміцнена за останнє десятиліття завдяки підтримці більшості основних політичних гравців, включаючи кількох президентів та міністрів закордонних справ. Проте прокремлівські особистості продовжують з’являтися на політичній сцені й намагаються використовувати ключову вразливість країни – ставлення громадян”, – йдеться у дослідженні.
За індексом вразливості Словаччина опинилась на найнижчій сходинці за суспільними настроями в опитуванні. Згідно з даними GLOBSEC, це в основному питання спорідненості словаків із Росією, яке тягнеться з “романтичних і неправильних уявлень XIX-го століття панславізму”. Поняття панслов’янської єдності, мовної близькості, спільної історії та культурних зв’язків Москва використовує у 4 з 8 досліджених країн – у Сербії, Болгарії, Чорногорії та Словаччині. Відсутність дискусії щодо минулого та недостатня стратегічна комунікація державних інституцій тут призводять формування проросійських суспільних настроїв. Виняток становлять Чехія та Румунія.
Позитивні настрої постійно підтверджують результати дослідження, оскільки 61% словацьких респондентів не бачать Росію як загрозу, а 47% вважають Росію найважливішим стратегічним партнером Словаччини.
На Західних Балканах, в Румунії та Болгарії спостерігається також певне розчарування неспроможністю ЄС забезпечити обіцяні економічні та соціальні вигоди, що підсилюється внутрішньою корупцією та центристською політикою держави.
Кремль усе ще має значний вплив у Болгарії, Угорщині, Чорногорії, Північній Македонії та Сербії. Тоді як просування інтересів Пекіна впливовими політичними суб’єктами є дещо менш поширеним, але відіграє важливу роль в Угорщині, Чорногорії, Північній Македонії та Сербії.
Відмінності в ситуаційній обізнаності також можна побачити в кількості стратегічних документів та їхньому регулярному оновленні (або відсутності) чи в щорічних звітах спецслужб. У той час як Чехія оновлювала свою стратегію безпеки чотири рази з 2000 року, Словаччина зробила це лише один раз за останні 16 років.
Крім того, річні звіти розвідувальних служб публічно не оприлюднені в Сербії, Чорногорії, Північній Македонії та навіть Угорщині. Це також не сприяє поінформованості громадськості, яка бере участь у дискусіях із ключових проблем безпеки країни та збільшують простір для теорій змови.
Як висновок – слов’янські країни, як правило, більш вразливі до російського та прокремлівського впливу, що зумовлює необхідність протистояти уявленню про панславізм XIX століття. Державам потрібно комунікувати ефективні контрнаративи з іншими, більш сучасними ідентичностями, на противагу СРСР. Спадщина комунізму у частині країн навіть через три десятиліття призвела до появи численних проблем у регіоні – нестабільності політичних інститутів, громадської думки та глибоко вкорінених проблем корупції та кумівства.
За твердженням аналітиків, членство в міжнародних організаціях (наприклад, ЄС і НАТО) сприяє більшій спрямованості на перспективу спільних політичних рішень, орієнтації на центри передового досвіду та колективної оборони. Однак відмінності у якості державного управління, ухвалення відповідного законодавства та доброчесність виборів у досліджуваних країнах підкреслюють різний рівень уразливості у відповідних суспільствах. Тому важливо продовжувати інтеграційні процеси, спільні стандарти та політику.
