Презентація книги «Гра на вибування» відомого публіциста, перекладача, письменника та критика Олександра Бойченка у Чернівцях вийшла цікавою та відвертою.
Захід відбувся 12 травня у Літературному целанівському центрі, повідомляє кореспондентка molbuk.ua.
Окрім розповіді про свою нову книгу, публіцист висловився про війну, президента Зеленського, перемогу України та літературу.
«Нашою перемогою буде лише знищення, розвал Росії»
— Як змінилася роль українських письменників у часи війни?
— Роль деяких із них змінилася суттєво. Зокрема, дуже багато наших друзів зараз або на фронті, або в теробороні.
Чи повинен письменник воювати словом? Я не вірю в силу слова, не підкріпленого винищувачами, системами залпового вогню і так далі. Слово має силу згодом пояснити, що сталося. Але зупинити війну воно не може.
— Як буде розвиватися наша література після перемоги?
— Це ще одне дуже складне питання про «після перемоги», на тлі якого питання про те, як буде розвиватися наша література, є другорядним. Бо що ми розуміємо під словом «перемога»? Чи до кінця усвідомлюємо, що насправді дуже мало хто з нас може дожити до того, що я називаю перемогою? Тому що ми ввійшли в ту фазу стосунків із Росією, коли або ми, або вони.
Відповідно, нашою перемогою буде лише знищення Росії, розвал її на багато тих частин, які Москва загарбувала століттями. І це може надовго розтягнутися в часі. Ми ризикуємо до цього не дожити не тому, що нас повбивають, а з природних причин. Але іншого шляху немає. Росія сама задала такі правила, що або ми, або вони.
Натомість може бути щось проміжне: проміжна перемога, проміжне зупинення війни. Я цього трохи побоююся. Так, на сьогодні важливо відбити бодай ті наші території, які не були окупованими Росією до 24 лютого. Але потім дуже багато людей почнуть закликати: «Давайте вже й Крим, давайте вже й окуповані території Донеччини та Луганщини!».
А «давайте» – це означає наступ. Це вже не тисяча, а десятки й сотні тисяч смертей лише серед військових. Коли це стане можливим?..
Тобто я боюся тих внутрішніх конфліктів, які в будь-якому разі почнуться незалежно від того, на якій лінії зупиниться війна. Тому б хотів спочатку побачити проміжний фінал, потім фінал, а вже потім міркувати про те, як література це все буде відображати.
«Від того, що Зеленський виявився психологічно міцним, жоден Мазурашу не став розумнішим»
-Чому до вашої нової збірки ввійшло небагато текстів про політику?
-У 2019-му році політика для мене закінчилася і залишилося те, що залишилося. Це був період, коли я собі сказав: «Більше не маю що писати про політику». Усе ж залишив у книзі кілька текстів, де політика таки присутня. Бо вирішив, що інакше це буде нечесно… Ну бо що, зачистити сліди? Вдавати, що я у 2019-му році схвалив вибір нашого «мудрого» народу? Ні! Він як був ідіотичним, цей вибір, так і залишився. І зараз, зокрема, ми за це дуже дорого платимо.
Усе ж через початок повномасштабної війни я не відібрав до книжки кілька найкритичніших текстів. Це була навіть не критика, а стьоб із «95-го кварталу» у стилі «95-го кварталу». Я вирішив, що війна – не той час, коли треба ще й у книжку брати ті тексти, які й так легко знайти в інтернеті. Але своєї думки я не змінив.
Слухайте, ну нікуди ж не поділася та команда, яка завалила всю роботу, займалася казна-чим у той час, коли треба було готуватися до війни. Від того, що Зеленський виявився міцним психологічно, жоден Мазурашу (Георгій Мазурашу — нардеп 9-го скликання із Буковини- ред.) розумнішим не став. І жодний Арестович (Олексій Арестович — радник голови ОП — ред.) чи Арахамія (Давид Арахамія — голова фракції «СН» у Верховній Раді — ред.) не перестали були Арестовичем чи Арахамією.
Знову ж таки: що ми бачимо розумного в політичному житті? Якщо вам подобаються промови президента від 24-го лютого (і мені більшість із них подобаються), то, може, нам на майбутнє скасувати президентські вибори і просто вибирати професійних спічрайтерів? А далі все одно, хто гарно вивчить слова і добре їх промовлятиме.
Що натомість сталося позитивного? Чого я не врахував? Актор, який не знає ролі, має один-єдиний шанс її «витягнути» — це впіймати кураж. Хто часто виходить на сцену, знає, що добре бути готовим, але якщо не готовий – треба щось робити. І якщо ти не впіймав кураж, знітився, — все пропало.
Якщо ж упіймав – можеш пливти, не знати, що далі робити, але ти тримаєш кермо. І треба визнати, що Зеленський його тримає, що він упіймав цей кураж. На наше щастя. Тобто похвалити таки є за що.
У найкритичніший момент навіть дуже мудрий політик міг би виявитися гіршим, ніж той, хто впіймав кураж, нічого не боїться і валить правду без всіляких оцих усіх дипломатичних культурностей.
— Про що ваша книга?
-Розповім один випадок. Якось їхав у потязі. На столі хлопці розклали закуску, а ми підстелили газету «Молодий буковинець». Там була моя колонка з фотографією автора. Один, закушуючи, почав читати. Прочитав і так позиркує на мене. Врешті запитує: «Слухай, це ти написав?» — «Я», — відповідаю. — «А про шо?»
Тобто, відповідаючи на запитання, про що ця книжка, я міг би серйозно сказати, що вона — про старість і смерть. Тому збірка не те щоби песимістична. А органічна в певному віці і в певному стані світу, який, я відчував, закінчується… Передчуття майбутньої катастрофи…
Зараз ми ввійшли в ту фазу, коли все, чим жили до 24-го лютого, відійшло в абсолютне минуле. Щось таке, чому немає повернення. Чи буде той, наступний світ, кращим – побачимо…
Раніше повідомлялося, що презентація книги зібрала повний зал Літературного целанівського центру. Усі кошти з придбаних на презентації книг передадуть на потреби ЗСУ.
Трансляцію з презентації можна переглянути на сторінках Літературного целанівського центру у соцмережах.
