Вони знали, що влітку відбувається все найголовніше з усього року. І первинним у цьому словосполученні, а саме на словосполученнях робиться мед сенсу називання життя, було слово відбувається. Літо сприяє відбуванню, буванню, перебуванню. Бо воно – відкритість. Воно давало їм оптимальні умови існування. На кілька десятків днів воно дарувало можливість пробування у Елладі. Відповідно етика та естетика літування схиляла до того, що найпростіша антична філософія, незважаючи і зважаючи на множинність шкіл, є правдивою. І легка перегріта дискусія між послідовниками різних шкіл видається фізіологічною необхідністю співіснування різних темпераментів.
Кілька попередніх років були зайняті тим, що у доступний для кожного спосіб розхитували і валили імперію. Дехто з них перейшов такі протистояння, що не міг повірити, як уже друга-третя річниця незалежності перетворилася на реальне свято для усіх тих, які жодної боротьби навіть не зауважили.
Тепер вони бачили, що не хочуть ставати у чергу ні за чим іншим, крім молока і хліба для своїх новонароджених після захвату битв дітей. Вони вважали, що отриманої свободи досить, а уся суєта державотворення не вартує доброго циганського літа.
Вони не були бідними, але у них нічого такого не було. Натомість було все, що не купується. Вони собі уявляли, що свобода циганського таборування дає максимум для уяви. Спраглі за свободою, вони не надто зауважували людей, спраглих за достатком і владою.
Вони всі були гарними. Їхні тіла надавалися до мистецтва і любові. Їхня шкіра мала особливий запах, не знищений батареями дезодорантів, а підсилений чистотою і брудом літа. Більшість подруж поводили себе як коханці. І так себе почували, і так у них з’являлися діти покоління незалежності.
І ті діти вливалися у циганерію. Вони завжди були поруч. Вони завжди засинали ще перед тим, як заснуть їхні батьки. У таких випадках вся ця колонія опинялася перед складним вибором: стримуватися – бо діти сплять, чи попуститися – бо діти заснули.
Вони не мали щоденної роботи. Вони жили переважно десь біля своїх батьків, бо власне житло видавалося майже нереальним. Завдяки тому, що не було жодної фінансової стабільності, більшість з них не змогли стати залежними ні від вина, ні від чогось важчого. Пили, курили і експериментували тоді, коли траплялася нагода.
Така Україна видавалася прекрасною. Тим паче, що вони вже вигадували романи, малювали картини, награвали музику, перекладали філософів, робили фото і відео, які мали би пересилити реальну Україні в ідеальну. Най буде, що у понищеному підміському дизелі, переповненому розмаїтою публікою, в якому кондуктори, які не отримували зарплати, не наважувалися продавати квитки пасажирам, котрі не отримували ніде нічого. Такими поїздами вони їздили ціле літо десь ближче до гір, до рік, до грибів, до плодів, до зоряного неба. До особливо загостреного еротизму і чуття сказаних словосполучень. І все це було настільки українським, що Кортасар і Іздрик, Міро і Яремак виявлялися одноутробними братами і сестрами, вродженими і виплеканими отут поміж нашої зелені високого літа. Питання – пощо жити – не виникало. Олітнені молоді тіла, які переробляли світову спадщину на хліб щоденний, не мали на таке часу.
Врешті з’ясувалося, що ріки у цілому світі пересихають. Що ті літа були поживою не тільки на наступний сезон закритості, але й на усе подальше життя. Що діти з тих богемних літ оплачують рахунки за програні віщування.
