Хворі є нашими панами… Так казав чверть століття тому німецький барон, видатний діяч найблагороднішого чину, який допомагає нещасним у цілому світі. Інша справа, що ці нещасні є ідіотами. Тобто людьми, які через певний Божий дар неспроможні сприйняти елементарні закономірності суспільної взаємодії і співжиття.
Розвиток цивілізації виявляється ще й у тому, як спільнота поводиться зі своїми ідіотами. Історія усунення ідіотів від впливу на ухвалення рішень розвивається у такий спосіб, щоби якомога менше вилучати їх із палітри співжиття. У певному сенсі підігрувати їм, аби вони менше нервувалися, щоби плекати взаємну ілюзію, що все нормально. Що можна вимагати від себе докладати зусилля, щоби терпіти їхню нестерпність, не ображаючи їхні забаганки і невігластва.
Тож усе стає на свої рейки – ідіоти робляться нашими панами, бо часи покори минули, будемо гратися у докору.
А ідіотам тільки того і треба. Яка може бути докора, коли вони ідіоти. Вони такого попросту не розуміють. Але вміють цим користатися, вважаючи себе справжніми переможцями. Це ж так прекрасно, коли робиш собі що хочеш, не зважаючи ні на що, а тебе примурки, які вважають себе кращими, всіляко ублажають і заколихують. Саме час ковтнути тих няньок камінчиком у тім’ячко. А тоді трохи погуляти на повну. Заки не випишуть нову няньку, яка буде ублажати ще більше, зважаючи на спільний досвід.
Вже кілька століть за світовими розкладами українці працюють найнижчим медичним персоналом у божевільні, яка називається Росією. І ця божевільня, до речі, визнана екстериторіальною зоною, яка має виняткове право впливати на континентальну історію. Повноцінна компанія чи родина не може не мати свого вар’ята. І у цьому того вар’ята велич.
Але. Інші великі гравці континентальної родини зуміли організувати свій побут так, що всю брудну роботу маємо робити ми – українці та інші поневолені божевільнею народи. Доктори хоч і обслуговують історію хвороби ідіота, живуть у власних домах, більше або менше віддалених від божевільні.
Натомість нам доводиться перебувати на постійному чергуванні всередині розгалуженої інфраструктури гігантської клініки. Не мурашки і не вовки, а українці мусять бути санітарами цього лісу. Де чудеса, де лєший бродить, русалка на ветвях сидить… Просто дуже погана казка. Кошмар, від якого треба віднєкуватися.
Перестати обслуговувати ідіота. Здорова еволюція цивілізації все ж прийде до того, що вар’яти і хворі не мають бути нашими панами. Перейматися їхніми станами означає ставати такими, як вони.
Інша справа, що вар’ята неможливо ні надоумити, ні покарати, ні перемогти. Бо його ніяк неможливо вдовольнити, поки він є.
А життя з ідіотом має свої переваги. У тому, що воно таке попсуте і неоковирне, винен усе ж той ідіот, а не досить файний ти.
