Літературні студії для того й існують, щоб утворити ґрунт, на якому виросте високий колос творчості.
Ні, не так. Кожен, хто має потяг до красного слова, – талановитий. Тільки в одного золотоносний шар близько до поверхні, і досить лише торкнутися, щоб дістатися до нього, а в іншого – треба вигребти кількасот кубометрів землі, перш ніж проявляться золоті вкраплення… У нашому випадку роль екскаватора виконує літературна студія.
Було завдання: написати невеличке оповідання про покарану підлість. Перемогу добра над злом, якщо хочете. Помста – тема вічна, недарма є «Граф Монте-Крісто» – книга, яку кожне покоління читає з цікавістю.
Десять авторів узялися до роботи, і, таким чином, з’явилася книжка. Кожен автор представив своє розуміння помсти.
Проте наші письменники, як виявилося (а завдання було своєрідним тестом), не мстиві. На підлість у відповідь нездатні. Намагаються шляхетно відійти, з огидою обминаючи людину, яка скоїла підлий учинок. Прикладів, як сама доля карає злочин, приведено багато. Але є й такі оповідки, де людина виступає зброєю долі – саме йдеться про елегантну помсту.
Оповідання різні – за декораціями, інтригами, несподіваними лініями сюжету. І в кожному – зло таки покаране!
Ніна Даниленко так завернула сюжет, що помста негідникові нагадує фільм «Місія нездійсненна». Але її таки здійснили! І читач у захваті стежить, як народжується план помсти і як він виконується. І з задоволенням видихає, коли гостросюжетна історія, гідна екранізації, закінчується коханням.
Олена Трибуцька розвернула цілу панораму образів. Іноді сама доля так жорстоко карає, що й не треба месника…
Назарій Назарів стилізував своє оповідання під старовинну легенду: красуня, яка покохала бідного юнака, і жорстокий батько… Традиційно? Але завершення цієї історії вас здивує. Страшні казки середньовіччя… А може, не казки, а документи нерозкритої судової справи в одному старовинному європейському містечку…
Максим Липкан пише свою історію помсти, герої якої наче вислизнули зі сторінок романів Олександра Дюма. Красуня, шпаги, дуелі, бали… Тільки красуня в червоній сукні – смертельно небезпечна…
Людмила Макей стверджує, що помститися можна тим, що ти краща за кривдницю, і ця помста – найжагучіша…
Герой Олександра Архангельського відсторонено спостерігає, як людина ламає собі життя через підлість. І щиро зізнається, що «не мстився не через те, що не хотів, а просто не було як, тож євангельське «Аз воздам» виконалося мимоволі…».
Наталя Фесенко в сатиричної алегорії малює портрет негідника-кар’єриста так рельєфно, що починаєш побоюватися, чи не впізнає себе той, із кого змальовано…
Героїня Тетяни Микитась не думає про помсту. Вона чекає свою долю з розумінням, що «за добро треба платити, а за зло – розплачуватись».
Надія Чичкан розповідає про дівчинку, яка підверглася булінгу від однокласників. Оповідання Ольги Полевіної «Лана» – ніби продовження, тільки через сорок років. Успішна жінка, якою стала така ж дівчинка, зустрічає обірвану питущу однокласницю, яка її не впізнає… І мститися не треба!..
Обидва оповідання ніяк не пов’язані, але випадково з’єднані темою.
Оповідання О. Полевіної «Ліс» – гротеск із закрученим сюжетом. Компанія покидьків планувала підставити дівчину, звалити на неї матеріальну недостачу. Поїздка до лісу – підготовчий етап. Але дівчина виявилася не такою наївною, як вони вважали, і помста її була нечуваною і принизливою для компанії.
Оповідання «Біле і чорне» (іронічний натяк на роман Стендаля) – це спроба вирішення питання, як треба боротися зі злом – добром чи теж злом? Таємничі дівчата Ангеліка і Ліліт пропонують свої рішення. Питання залишається нерозкритим…
Ось так екскаватор літстудії добуває корисні копалини. Написали й ті, хто вважав себе переважно поетами. Це – свідоцтво того, що творчій особистості підвладні всі жанри, окрім нудних.
Оповідки виявилися настільки цікавими, що стали збіркою оповідань «Тенета помсти» і видані невеличким тиражем як додаток до друкованого органу обласного літературного об’єднання «Степ» ім. Віктора Погрібного – альманаху «Степ», – який видається на Кіровоградщині з 1958 року. Сподіваємося, що читач потрапить у них…
Ольга Полевіна, голова Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. Віктора Погрібного
nspu.com.ua
