20 лютого 2002 року за нез’ясованих обставин обірвалося життя талановитого українського письменника Юрка Гудзя (1956 – 2002). Його знайшли з проломленим черепом в дворі на одній з центральних вулиць Житомира.
Письменниця Тетяна Фольварочна (Пишнюк) розмістила на своїй сторінці у фейсбуку спогад про Юрка.
У цей день (22 лютого 2002 року) в Житомирі ми назавжди попрощалися з письменником, художником і нашим другом Юрком Гудзем. Він залишив по собі талановиті, пророчі твори і світлі спогади.
Ця світлина, як спалах з минулого. На ньому лишилися назавжди молодими Юрко Гудзь і Славко Гончар. А ми зі Світланою щороку змінюємося, пишемо, працюємо і пам’ятаємо наших друзів, які відлетіли в той Ирій, звідки повертаються лише в пам’ять.
Процитую Юрків лист, написаний 31 липня 1997 р. “…Висилаю знімок з Романівської весни. На ньому ми схожі на якихось чудернацьких перелітних птахів: Славко ось-ось має злетіти, Ти все вагаєшся, підставляєш порожню долоню під краплі світла, дощу, я підбадьорую Тебе=Світлану Штатську, мовляв, не бійтеся, беріть приклад зі Славка, це зовсім не страшно, це лиш спершу, коли відриваєшся від землі, трохи боляче. Згодом звикните. Наш політ лиш починається. Ось тільки не зрозуміло куди: чи то з вирію вертаємося, чи відлітаємо туди… Ніщо не зчезло, не пропало, не забулось і не збулося. Може тим і вбереглося від руйнування…”
Нехай буде легко Твоїй Душі, вірний друже, у тих вічних Засвітах!
Пам’ятаю…