Буковинське Мілієве, що поблизу Вижниці, знову стало духовним центром української культури. У рідному селі поета-символіста, мислителя й пророка Дмитра Загула відбулося вручення Літературної премії його імені. Цьогорічне свято слова збіглося зі 135-річчям від дня народження поета, чия доля і творчість сприймаються як символ трагічності й незламності українського духу.
Премії-2025 удостоєні особистості, чиї творчі й громадські здобутки гідно продовжують духовну місію Дмитра Загула. Передусім це знаний поет, багаторічний голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Павло Мовчан. Його поезія – то своєрідний літопис боротьби й надії, у якому зерно уособлює національне безсмертя, а слово – духовний код українського народу.
Серед цьогорічних лауреатів – відомий скульптор Володимир Гамаль, автор пам’ятника й меморіальної дошки Дмитрові Загулу, творець цілої низки монументів видатним діячам культури. У його творах оживає історична пам’ять, промовляє духовна краса Буковини, втілена у бронзі й камені.
Особливе відкриття цьогорічної премії – творча група кафедри декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Під керівництвом наставників Мирослави Жаворонкової та Олександра Толошняка студентки Владислава Боднар, Олександра Вацик і Юлія Гунько створили серію ілюстрацій до поезій Дмитра Загула. Їхні роботи яскраво підтримали живий діалог поколінь – поетичного слова й сучасної візуальної культури.
Посмертно Премією імені Дмитра Загула нагороджено Ярославу Мельничук – доцента кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, дослідницю творчості Ольги Кобилянської. Її науковий доробок відкрив нові горизонти в розумінні пізньої творчості класика, очистивши його від ідеологічних нашарувань і повернувши літературі автентичний голос письменниці.
Урочисте зібрання в Мілієвому засвідчило, що слово Дмитра Загула й сьогодні єднає митців різних поколінь, стає джерелом натхнення й духовного оновлення. Премія його імені – це висока відзнака за вагомий творчий внесок, а водночас – і символ тяглості української культури, що черпає силу з минулого і впевнено прокладає шлях у майбутнє.
Володимир Антофійчук