У Національному музеї літератури України відбувся літературний захід «З Україною в серці і з пером у руках»
20
17 квітня 2024 р. у Національному музеї літератури України за підтримки Національної спілки письменників України у рамках зустрічей українських письменників із читачами в м. Києві відбувся літературний захід «З Україною в серці і з пером у руках», присвячений пам’яті поета, етнолога, професора Миколи Ткача (1942-2019).
На зустріч із читачами завітали відомі українські письменник, зокрема Дмитро Чистяк, В’ячеслав Гук, Віталій Павловський, Олександр Шугай, Борис Пономаренко, Раїса Харитонова, Станіслав Шевченко, Інна Ковальчук, Володимир Петрук, Тетяна Фольварочна, Алла Диба, Володимир Кузьменко, Валентина Давиденко, Іван Гайворон та інші.
Модератором вечора був відомий український поет Станіслав Шевченко.
Він зазначив, що у Миколи Ткача була особлива пристрасть до Слова. Він жив ним, проникав у найпотаємніші його глибини, кохався в ньому. Навіть дипломну роботу в будівельному інституті захищав українською мовою, чим викликав неоднозначну оцінку в тодішнього керівництва. Любив говорити: «Слово – явище космічне, дане Богом у вигляді закодованих символів, які поки що залишаються загадкою для людства».
Доктор філологічних наук, письменник Володимир Кузьменко розповів про життєвий шлях Миколи Ткача, важливі наукові праці, талановиті поетичні твори — зокрема ті, що вміщені в останній збірці «Вербове коріння» (К., «Українські пропілеї», 2019). Він також зазначив, що письменник був дуже скромний, талановитий, який своєю наполегливою самовідданою титанічною працею досяг неймовірних літературних вершин. Микола Ткач збирав застарілі слова, склав словник маловживаних слів, висувався на Шевченківську премію.
Спогадами про Миколу Ткача також поділився письменник, історик Володимир Петрук, який розповів, що вперше зустрів Миколу Ткача в редакції газети «Літературна Україна», а згодом продовжилася плідна творча співпраця; науковець, поет Микола Слюсаревський, який зауважив, що знав цього письменника мало, але часом стосунки з малознайомою людиною набагато корисніші, ніж із людиною добре знайомою; письменник і перекладач Дмитро Чистяк зазначив, що праці Миколи Ткача дуже високо цінуються в читацьких і наукових колах, оскільки він перший «Слово про Ігорів похід» визначив як поетичний текст, відтворивши поетичну реконструкцію тексту і дослідивши його наскрізне римування. Також Д. Чистяк підкреслив, що наша література походить від європейських традицій, а багатющу спадщину Миколи Ткача треба оцифрувати, щоб вона була приступна ширшим колам читачів і науковців.
На вечорі прозвучали у залі вірші Миколи Ткача у виконанні сучасних українських поетів, зокрема вірші з поетичних збірок «Не осквернись, душа моя, у слові», «У світлині неба», «Непочата вода», «Вино з тюльпанів», «Вербове коріння», «Цвіт-полин».
Станіслав Шевченко повідомив, що у свіжому числі часопису «Літературний Чернігів» вміщені поезії Миколи Ткача про війну почату росіянами в 2014 р. Ці поетичні рядки так само болючі.
Завершуючи вечір, Станіслав Шевченко прочитав вірш Миколи Ткача:
***
Ніщо не змінює ні час,
ні відстань, ані тло.
Ти знов стоїш в моїх очах,
як і раніш було.
Знов чую голос твій і сміх,
і доторки тепла.
Отут в окопах фронтових
як і раніш була.
Там за блок-постом ворог лют —
не Гітлер, не Батий….
Московський звір. І я не сплю,
щоб сон твій берегти.
«Таких людей треба пам’ятати, — відмітила під час виступу голова Київської організації НСПУ Тетяна Фольварочна, — такі вечори треба частіше проводити, згадуючи тих, кого вже нема з нами».
