20 жовтня в Національному музеї літератури України відбувся вечір пам’яті поета, перекладача, громадського діяча, невтомного керівника літстудії Володимира Забаштанського (05.10.1940 – 02.12.2001).
Життя і творчість поета – унікальний приклад виняткової сили духу надзвичайно вольової особистості. У неповних вісімнадцять літ втратив зір і руки… Не виходило навчатися за системою Брайля, тож вимушений був покладатися лише на свою феноменальну пам’ять.
Вірші з голосу записувала невтомна дружина Ольга Василівна: «Стали в путі незамінні навік очі і руки моєї дружини».
У найскладніший момент життя доля звела молодого хлопця із Андрієм Малишком, Володимиром Сосюрою та Євгеном Кравченком, які благословили його на творчість.
«Як поет, Володимир Забаштанський без анінайменшої скидки на особисті обставини – з когорти видатних», – написав Василь Герасим’юк. І 1986 року поет був удостоєний Шевченківської премії.
Присутня на вечорі поетеса Наталка Білоцерківець поділилась своїми спогадами про Володимира Омеляновича, а наукова співробітниця Музею літератури Наталія Кучер підкреслила, що невипадковим є збіг, що 85-літній ювілей Забаштанського вшановується в атмосфері виставки, присвяченій 40-річчю загибелі Василя Стуса, якому поет присвятив глибокий, щемливий вірш.
Професор Михайло Наєнко згадав спільні студентські роки і подарував музею книги своїх спогадів, а письменник і перекладач Дмитро Чистяк ушанував вечір пам’яті від імені Національної спілки письменників України.
Читала вірші Володимира Забаштанського та провела зустріч актриса Національного Центру театрального мистецтва ім.Леся Курбаса Галина Стефанова.
«Не вистою, здається, вже не вистою.
У тьмі перед зневірою навислою
Не вистою. Волать перестаю,
Не вистою, здається, вже не вистою
Із вірою – надійною невістою –
Не вистою. І все-таки – стою!»
Володимир Забаштанський
Національний музей літератури України