На початку лютого у книгарнях столиці з’явилася книга Романа Маленкова «Світова спадщина ЮНЕСКО в Україні», від видавництва «Комора». Збірка надрукована у межах мистецького проєкту, присвяченого 30 — річчю Незалежності України.
Видання має вигляд путівника, що проводить мандрівку об’єктами світової спадщини в Україні. За низкою чітких критеріїв ЮНЕСКО визначила 7 головних природних та культурних об’єктів та включила їх до свого охоронного списку. Водночас ще 17 об’єктів із регіонів нашої країни можуть потрапити нього.
Автор книги — відомий український географ, мандрівник, краєзнавець та журналіст Роман Маленков — головний редактор та співзасновник туристичного вебпорталу «Україна Інкогніта». Це найбільш інформаційно наповнений краєзнавчий портал нашої держави, що містить понад 100 тисяч сторінок та охоплює основні та маловідомі пам’ятки з усіх регіонів України.
Робота над виданням тривала майже 8 років. За цей час автор зібрав детальну інформацію щодо кожної пам’ятки, зробив власні фотографії, відібрав ключові відомості та вмістив їх у своїй книзі — «Світова спадщина ЮНЕСКО в Україні». У період роботи над цим проєктом трохи розширився попередній перелік об’єктів, який поповнився Аккерманською фортецею у місті Білгород-Дністровський на Одещині.
За словами автора, на створення цієї книги його надихнула власна колекція путівників, присвячених об’єктам ЮНЕСКО у різних країнах світу. Заповітною мрією Романа Маленкова було присвятити окреме видання українським пам’яткам із переліку всесвітньої спадщини.
«Це видання — не просто нова книга — це подія в історії України. Вперше за тридцять років незалежності вийшла книга про головні скарби нашої країни. Усе головне, відмічене знаком якості ЮНЕСКО. Така збірка повинна бути у кожній родині…», — зазначає автор.
Путівник містить понад 150 кольорових фото та безліч цікавих фактів та стане прекрасним подарунком для справжніх мандрівників та усіх, кому цікава українська спадщина.
До книги ввійшли видатні київські пам’ятки:
Софійський собор або Софія Київська — унікальна пам’ятка історії та архітектури нашої держави. Збудована у 1011-1018 роках київським князем Ярославом Мудрим. Названий на честь Святої Софії. Мав статус кафедрального собору міста. До XIII сторіччя використовувався як головний храм міста, місце поховання київських князів, важливий осередок освіти та духовності. При соборі велося літописання, діяла перша бібліотека. Храм занепав у XIV сторіччі та був відновлений стараннями митрополита Петра Могили та гетьмана Івана Мазепи. Поєднує візантійський і бароковий архітектурні стилі. Одна з небагатьох уцілілих споруд княжої доби у Києві.
Києво-Печерська лавра — православний монастир, заснований у 1051 р. монахами Антонієм та Феодосієм поблизу Києва. В XI ст. монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства у Київській Русі. У XII ст. монастир отримав статус «лаври» — головного великого монастиря.
Сьогодні Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник — найбільший музейний комплекс України, де зосереджено 144 споруди, 122 з яких — пам’ятки історії та культури. Серед них — 2 унікальних підземних комплекси, храми, пам’ятки архітектури XI–XIX ст., численні виставкові приміщення та музеї. Беручи до уваги винятковість архітектурного ансамблю, роль Лаври у розвитку вітчизняної та світової культури, науки й освіти, 14-та сесія міжнародного комітету ЮНЕСКО у 1990 р. внесла Києво-Печерську лавру до «Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО».
Кандидати на включення:
Андріївська церква — пам’ятка історії, архітектури та живопису XVIII ст. світового значення. На місці святині, за літописним переказом, апостол Андрій Первозванний — перший проповідник християнства на землях Київської Русі — у I столітті н. е. встановив хрест, сповістивши виникнення великого міста.
Андріївська церква будувалася на замовлення імператриці Єлизавети — дочки Петра I, яка вирішила побудувати у Києві царську резиденцію, куди мала входити також Андріївська церква. 9 вересня 1744 року відбулася урочиста церемонія закладання Андріївської церкви, під час якої імператриця Єлизавета власноруч поклала в підвалини храму перші три цеглини. Проєктування церкви було доручено у Франческо Бартоломео Растреллі. Будівництвом церкви керував московський архітектор Іван Мічурін, а до спорудження будівлі було залучено найкращих російських, українських та іноземних майстрів.
Кирилівська церква (церква Святих Кирила та Атанасія Александрійських) — пам’ятка архітектури та монументального малярства XII, XVII, XIX століть. Кирилівську церкву було засновано на околиці стародавнього Києва — Дорогожичах — подружжям чернігівських князів Всеволодом Ольговичем (1139–1146) та його дружиною Марією Мстиславівною. Храм названий на честь святого Кирила (це ім’я, ймовірно, взяв при хрещенні князь Всеволод). Для представників династії Ольговичів храм був заміською резиденцією і родовою усипальницею. В 1194 році тут було поховано київського князя Святослава (Святослав Всеволодович) — героя давньоруської поеми «Слово о полку Ігоревім».
Кирилівська церква має риси, близькі до києво-чернігівської архітектурної школи. Споруда була хрестовокупольною в плані, мала три апсиди, одну баню, шість стовпів і П-подібні хори для князя. Сходи на хори було споруджено в товщі північної стіни. Підлога була викладена із шиферних плит; первісний іконостас та парапети хорів у XII ст. також були виготовлені з шиферу; стінопис був виконаний у техніці фрески. Архітектура Кирилівської церкви добре збереглася з XII століття.
Астрономічна обсерваторія Київського університету збудована у 1845 році за проєктом архітектора Вікентія Беретті. Головна будівля обсерваторії зведена в спрощеному стилі пізнього класицизму, має форму восьмигранної башти.
Зараз обсерваторія займає близько 2,6 гектара території в історичній частині Києва. Головна будівля, павільйон з меридіанним колом, павільйон з горизонтальним сонячним телескопом, три цегляні павільйони, лабораторії, житлові приміщення розмішені на території університетської обсерваторії. Астрономічний музей заслуговує окремої уваги. Музей має близько 20 тисяч експонатів пов’язаних з наукою, технікою і краєзнавчими пам’ятками.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Фото з архіву Романа Маленкова