Відбувся літературно-мистецький вечір «Цвітуть осінні тихі небеса», присвячений дню народження українського поета Андрія Малишка
10
14 листопада сучасні українські митці вшанували пам’ять великого українського поета Андрія Малишка. На літературно-мистецькому вечорі, який відбувся в Будинку письменників, прозвучали найзнаковіші твори поета, які заклали потужний підмурівок у формування української культури.
На захід завітали: Петро Засенко, Борис Пономаренко, Наталка Поклад, Тетяна Фольварочна, Василь Куйбіда, Володимир Кузьменко, Леонід Петровський, Владлен Ковтун, Ігор Курилів, В’ячеслав Гук, Світлана Касьяненко, Людмила Грабовенко, Тетяна Алісова, Олексій Іванов, Світлана Злочевська, Микола Гриценко, Віра Саламаха, Олександр Шугай, Анатолій Чубинський, Ніна Шаварська, Станіслав Шевченко, Галина Ільєва та інші.
Модераторкою вечора була відома українська письменниця, голова Київської письменницької організації Тетяна Фольварочна, яка зазначила, що Андрій Малишко належить до представників золотої плеяди українських письменників, твори яких назавжди закарбувалися в пам’яті української нації, він жив у драматичний страшний час сталінщини й тотального терору, і йому як митцю через це було дуже важко і духовно, і фізично відчувати себе в жахливому ярмі поневолення, проте поет, якому Бог дав потужний талант і силу волі, прожив світле життя великого митця, маючи щире серце й неосяжну світлу душу. Також пані Тетяна підкреслила, що поетичне слово Андрія Малишка – пророче, що його вірші, написані багато років тому, надто актуальні у наш жахливий час війни, а тому нове покоління українців має можливість не лише доторкнутися до високого поетичного дару митця, а й стати свідком його буремного духовного світу, його переживань за долю України. Також Тетяна Фольварочна зауважила, що Андрій Малишко став учителем молодого покоління шістдесятників, він є одним із тих велетів української духовності, хто став корінням нації, її окрасою і возвеличив її у своїй поезії. Також пані Тетяна порушила актуальне питання: чи маємо ми право засуджувати тих письменників, які вимушені були співпрацювати з тодішньою владою? Але ж ті митці стали духовним щитом усієї української нації, зберегли українське слово і передали його нам, поколінню теперішньому, тому ми маємо це завжди пам’ятати.
На заході виступив відомий український поет Петро Засенко. Він зазначив, що Андрій Малишко народився в сім’ї шевця, але мав свій погляд на життя, свою філософію, оскільки його батько хотів, щоб він успадкував його професію, то було навіть наполягання, проте хлопчик виявив свій бунтівничий характер, не послухався батька, бо у сприйнятті світу був, як великий Шевченко. Також пан Петро розповів, що мати поета була неймовірною співачкою, вона через пісню спілкувалася із всесвітом і привчила до того сина. А ще Андрій Малишко був неймовірним оратором, його дуже шанували і Ольга Кобилянська, і Олесь Жолдак, і Олександр Довженко; він став одним із тих, хто зберіг нашу українську духовність. Також Петро Засенко прочитав маловідомий вірш Андрія Малишка «Сину мій, сину, моя дитино…» і додав, що цей поет мав той рідкісний талант, який увічнив його в слові, а його «Пісню про рушник» переклали на понад 100 мов світу, і вона стала символом української нації.
Український письменник, секретар НСПУ і заступник голови Київської письменницької організації Борис Пономаренко додав, що Андрій Малишко створив багато пісень, які стали народними, бо саме пісня передає душу народу, усі її порухи і трепетні поривання, пісня стала втіленням нашої прадавньої культури. Тому наше завдання – зберегти і передати нашим нащадкам духовний досвід наших поколінь. Також пан Борис прочитав свій вірш «А Київ стоїть…».
Український літературознавець і літературний критик Володимир Кузьменко зауважив, що Андрій Малишко своїм життям довів, що навіть у жаских умовах тоталітаризму безсмертне українське слово і щира українська душа є незнищенними.
На урочистому заході прозвучали найкращі твори поета з уст сучасних українських письменників, зокрема «Білі каштани, світлі вогні…», «Зоре вечорова», «Стежина», «Пісна про рушник», «Вчителька», «Ходить вітер по траві», «Цвітуть осінні тихі небеса…», «Це було на світанку», «Україно моя» та інші.
Також у цей день письменники відвідали Байковий цвинтар, де вклонилися могилі Андрія Малишка і поклали квіти до його пам’ятника.
Завершуючи зустріч, Тетяна Фольварочна підсумувала, що з часом нове прочитання Андрія Малишка відкриває перед нами нові духовні грані, що поет, якого вже давно з нами немає, але який залишив по собі величезний поетичний скарб, потужні твори, від яких на очах вибиваються сльози за їхню щирість і силу, такий поет житиме вічно, бо його слово знаходить відгук у наших серцях, тому в цей надважкий і доленосний для України час усіх нас об’єднує наше потужне величне українське слово, любов до якого ми несемо з колиски, а незглибима творчість Андрія Малишка є одним із потужних символів і орієнтирів української нації.
