З цієї нагоди у Національному музеї літератури України відбулася творча зустріч із письменником, кандидатом історичних наук, головою творчого об’єднання публіцистів Київської організації Національної спілки письменників України Володимиром Петруком, на якому мені випала честь бути ведучою. Вечір відкрила Раїса Сеннікова, заступниця генерального директора Національного музею літератури України. Привітати ювіляра прийшли колеги й друзі: письменник і редактор часопису «Український Світ» Олександр Шокало, поет Станіслав Шевченко, публіцист Олександр Бондаренко, член Правління НСПУ й мій земляк письменник Анатолій Качан, письменник-краєзнавець Микола Гошул, військовий фотокор Володимир Кривобок та інші. Від Національної спілки письменників України привітання виголосив Секретар НСПУ, заступник голови Київської письменницької організації Борис Пономаренко, який вручив ювілярові Почесну Грамоту НСПУ.
Володимир Іванович Петрук народився на Поліссі, в м. Житомир 13 лютого 1943 р. Закінчив радіотехнічний факультет КПІ (1965) та філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка (1972). Невтомний дослідних рідної України, зокрема історико-краєзнавчого вивчення скіфського періоду, його релігійно-міфологічної культури, людина, що своїм інтелектом поєднує технічний і гуманітарний світогляди. Тривалий час Володимир Петрук працював науковим співробітником кафедри моделювання складних систем факультету кібернетики, займався комп’ютерною картографією, розробив принципи організації «Комп’ютерного атласу історії України».
Унікальним внеском в українознавство, безумовно, є праці науковця про Велику Скіфію, які нині під час російсько-української війни залишаються напрочуд актуальними. І не лише своїми історичними паралелями, як то похід царя Дарія проти Скіфії, а й своїми історико-географічними, геополітичними, релігійно-міфологічними й культурологічними сенсами. Як на початку ХХ ст. історик М.Грушевський повернув Україні споконвічну назву Русь, так сьогодні В.Петрук повертає їй споконвічну назву Скіфія. Він пропонує шукати й знаходити початок України не лише в Русі Київській, а й в античній Скіфії та ще стародавнішому Трипіллі. Безперервність етногенетичних процесів на теренах нашої Батьківщини дає право українцям вважати себе, певною мірою, й нащадками (принаймні у вимірі етнокультурогенезу) тих народів і цивілізацій, які побутували тут впродовж кількох тисячоліть та творили свою власну культуру й передавали її нащадкам.
Адже не дивує нас те, що греки називали «скіфами» всі племена Північного Причорномор’я, аж до нашого державного періоду Русі. Навіть воїнів великого Київського князя Святослава Хороброго, який воював з Візантією в Х ст., називали «скіфами». Отже, ця давня ще антична традиція зберігалась нашими сусідами триваліше, ніж у нас в Україні, здавленій імперськими ідеологічними лещатами.
Книжка В.Петрука «Велика Скіфія-Україна» (432 сторінки), видана до 10-ліття незалежності України в 2001 р., достойно представляє українську школу скіфознавства. Автор створив дивовижний синтез знань з географії, історії, археології, мовознавства, етнографії, математики, металознавства, компаративістики й інших спеціальних наук. У передмові великий ентузіаст зізнається, що ним насамперед рухала романтична мета – пошук легендарного казана царя Аріанта, що стояв у сакральному центрі Скіфії – святилищі Екзампай. Стареньким автомобілем він об’їхав увесь «Скіфський квадрат», описаний істориком V ст. до н.е. Геродотом, сходив усіма стежками й доторкнувся своїми руками до тисячолітніх скал, щедро розсипаних самими Богами на берегах південноукраїнських річок. Вирушав у «дорогу (мандри) з мантрою про Екзампай», і велика скіфська Богиня Табіті благословила дослідника на цю наукову подорож. До речі, етимологічні прозріння автора вражають своєю проникливістю значень і смислів скіфських і українських слів: «табу, табун і табір мають той самий корінь, що і в її імені та близькі за змістом до божественних функцій, хоча з етимологічного погляду цей зв’язок не обов’язковий. Ім’я Табіті звичайно зіставляють з іранським коренем «tap» – гріти, палити; в санскриті «tapiti» повний відповідник українського «топити», як наприклад, «натопити у хаті». Автор підкреслює священність домашнього вогнища (очага), що було святинею для багатьох народів, скіфів, осетинів, слов’ян, так само, як і греків, римлян та загалом усіх народів ведичної культури.
В.Петрук стверджує, що «Скіфський логос» Геродота був відомий вже гетьманові Івану Мазепі, який у листах до російського фельдмаршала Б.П.Шереметьєва, застерігаючи його від походу на Крим, посилався на сумний досвід перського царя Дарія… А чи вивчають нині сучасні українці праці Батька історії Геродота і книги українського скіфознавця Володимира Петрука?
Уважний читач знайде в цих книгах скарби знань, незасвоєних і неоцінених досі. Так, живе пересічна людина в Степах України, бачить ці древні місцини, скелі, річки, кургани, а спитайте, чи знає їхні давні назви, або щось про їхню історію. Чи відчуває той глибинний зв’язок з рідної землею, з її священним полем, що струменить в її джерелах і річечках, вібрує сивим маревом у балках і долинах, супроводжуючи мандрівника незбагненною радістю єднання з красою рідного краю?
В книгах Володимира Петрука відкриємо для себе унікальні відомості не лише про міста й села Миколаївщини, а й про міфологічні й сакральні смисли назв, обрядів і символів. Як наприклад, новий рік у скіфів асоціювався не стільки з новим урожаєм, як з новими успіхами у війні, що давала засоби для існування, утверджувала «добро» – встановлювала й утверджувала соціальну ієрархію через змагання у Славі (героїзмі), що кожен воїн доводив на полі бою та випробуванням на священному пиру (бенкеті), де правдивість оповіді про подвиги героя мав засвідчити священний казан – кипінням напою. Через скіфську міфологію в порівнянні її з осетинським епосом автор розкриває й священний смисл «Меча Арея», і етимологію казкового Лукомор’я, розглядає джерела казки про Царівну Жабу, а також і Діда Мороза зі Снігуронькою та хлопчиком Новим роком – усі ці персонажі були ще в скіфській культурі.
Автор аргументовано доводить, чому Скіфський квадрат – символ ідеальної гармонійної країни, що за вченням Піфагора означало «досконалий моральний тетрагон», від грецького «тетра» – чотири. Це виводить Геродота на своєрідне прозріння, чому Боги покарали царя Дарія, який хотів завоювати Скіфію, далеку європейську країну, щоб приєднати її до Азії. Отже, могутній в Азії Дарій постає як порушник волі Богів, який має бути покараний, бо зазіхнув на те, що йому не належить!
Шанувальники нашої праукраїнської старовини знайдуть історію річок Молочна та Мертвовод (скіфський Стікс), місцевості Гілея та Герри, а також ймовірний курган царя Ідантірса. А ще відкриття поховання дочки Геродота Амбатії в українському Криму (Євпаторія).
Ці відкриття наша українська молодь має докладно вивчати у школах і університетах – щоб ніхто не посмів вилучати гуманітарні дисципліни з освітніх програм школи і вишу, бо це вода на млин нашого одвічного ворога!
Праці Володимира Петрука «Велика Скіфія-Україна» та «Екзампай – сакральний центр Великої Скіфії», написані прекрасною українською мовою, дохідливо, з численними картами й ілюстраціями, мають стати настільними книгами кожного вчителя й викладача.
Маю ці книги мого шановного колеги з його автографами. Вітаючи Володимира Івановича з поважним ювілеєм, бажаю йому міцного здоров’я, бадьорості духу, творчого натхнення та матеріального добробуту й усілякої підтримки від родини, друзів і спонсорів, розуміння ваговитості його наукового надбання для майбутнього України.
Галина Лозко
Фото Володимира Кривобока