У рамках проєкту «Втрачені церкви Закарпаття» вийшла однойменна книжка дослідника дерев’яних церков Михайла Сирохмана. Відомості про долю втрачених пам’яток автор збирав у численних експедиціях селами Закарпаття, що тривали з кінця 1970-х до середини 2000-х років. Їх доповнили матеріали архівних розвідок, проведених у бібліотеках і музейних фондах України, Словаччини, Чехії, Угорщини. Пропонуємо невеликий уривок з цього дослідження, присвячений греко-католицькій церкві Різдва Пресвятої Богородиці (XVI ст.) села Стеблівка Хустського району.
«Втрачені церкви Закарпаття»: уривок
СТЕБЛІВКА (Салдобош)
Хустський район
Греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці, XVI ст., 1794, та дзвіниця, XVIII ст.
Стародавня готична церква була чи не найгарнішою з п’ятірки готичних церков Хустщини. Майстрам вдалося досягти майже ідеального синтезу архітектури, різьбярства, стінопису й малярства. Найдавнішими частинами храму були потужні зруби з дубових колод завдовжки 14 м. Кожен фасад вражав досконалістю пропорцій. Чудовим архітектурним мотивом була висока вежа з підсябиттям та шпилями, увінчаними розкішними кутими хрестами. Інтер’єр приваблював доцільністю архітектурних форм, вишуканими елементами декору, настінним малюванням початку ХIХ ст. Іконостас з іконами походив з XVIII ст.
Фото: Флоріан Заплетал, 1920. З архіву Миколи Мушинки
Унікальна церква згоріла 29 серпня 1994 року. Селяни зійшлися на версії, що причиною пожежі була блискавка, але найімовірніше біда сталася через несправність електромережі. І хоча в селі є пожежна дружина, прибула вона до охопленого вогнем храму аж за годину. Ніхто, як завжди, не відповів за загибель пам’ятки, а українська і світова культура зазнали непоправної втрати.
Фото: Михайло Сирохман. Обгорілі зруби, 1998
Обгорілий зруб роками нагадував мешканцям села про гірку втрату. Греко-католицька громада виношувала плани щодо відбудови церкви. Ідею підтримали місцеві підприємці, зокрема Василь Ігнат. Зрештою зійшлися на більш реалістичному проекті, що передбачав збереження вцілілої частини. Ключову роль у цій справі, яку почали втілювати влітку 2009 року, відіграв архітектор Василь Фречка, а допомагали і місцева влада, і рада церкви. Поетапно було виконано всі необхідні роботи. Дубові зруби, що вистояли просто неба 15 років, отримали вкритий ґонтом дах, який несуть окремі нові опори. 3 вересня 2011 року у церкві, влаштованій на основі вцілілих зрубів і збереженого кам’яного престолу, єпископ Мілан Шашік провів першу Службу Божу.
Фото: Олена КрушинськаЗруби — вже укріплені й накриті консерваційним дахом, що спирається на окремі нові опори, 2011
Висока каркасна дзвіниця з видовженим верхнім ярусом була збудована, вочевидь, у кінці XVIII ст. Після заборони у 1949 році Греко-католицької церкви дзвіницю перенесли до мурованого православного храму. Після відновлення греко-католицької громади у 1990-х роках місцеві органи влади приймали рішення про повернення дзвіниці на старе місце – як складової частини пам’яткового ансамблю. Ці рішення не були виконані, а у 1992 році православна громада збудувала муровану дзвіницю. Дерев’яну споруду розібрали, її частини склали на подвір’ї новозбудованої мурованої греко-католицької церкви, біля металевого каркаса нової дзвіниці, де вони перебувають донині.
