Невеличкий затишний кабінет голови Миколаївської обласної організації НСПУ. За столом Дмитро Кремінь, у кріслі, як завжди, немов причаїлася, вірна дружина Ольга. Я навпроти.
Дім над лиманом встає за туманом
Над одчайдушне світання душі.
Там, над лиманом, гучать голоси…
Ти принеси мені, чаєчко, птаху,
Дрібку зорі із Чумацького Шляху,
В краплі води, в краплі роси…
Притишеним, тільки йому притаманним задушевним голосом, Дмитро закінчує читати свою поезію — вірш «Над лиманом». Він замовкає, а я ловлю себе на думці – людина із Закарпаття, що стало для нього колискою, з якої він виніс естетичне осмислення світу. З таким багажем приїхав на Миколаївщину. Вона стала для нього рідною, дорогою. Це — безкраї південні степи, річки Південнй Буг та Інгул, що взяли у свої ніжні обійми місто, лимани, Кінбурнска коса, Мигійські пороги. Все дороге і любе поетовому серцю. Він вивчав наш край, який вабив його серце, розум. Поезія укладалася у ваговиті томики. Зав’ялися нові читацькі гурти, які затягували автора у довгі поетичні діалоги. Він став ні на кого не схожим поетом – чуттєвим, глибинним з неосяжним багатством душі і рідкісною силою таланту.
Саме тут, у Південному краї, він розкрився як поет, який відрізнявся від інших метафоричним мисленням поета-лірика, поета-борця, поета-пророка, поета-патріота.
Йому боліло все. Він не закривався у мушлі – Миколаїв – Закарпаття. Переймався Україною. Саме тому писав вірші найвищої художньої проби. Вірші з’являлися вартісні, талановиті. Саме такі, що беруть у полон людські душі, приваблюючи перекладачів багатьох країн світу, — його поезію читають у Китаї, Америці, Німеччині. Власне, і сам Дмитро перекладав з гpyзинcькoї, осетинської, болгарської, словацької, pociйcькoї мов.
Двадцять одна збірка – такий добротний та ваговитий доробок Дмитра Креміня. Це його внесок у світову скарбницю культури і літератури. Тримаю у руках томик «Дмитро Кремінь». Вибрані твори — бібліотека Шевченківського комітету. Пам’ятаю, яка це була знакова подія для Миколаївщини. За часів незалежності – поет став першим лауреатом найвищої нагороди держави. Ми пишаємося цим, гордимося, радіємо.
І ще одна книжка, присвячена Дмитру Креміню, — «Небесне і земне» із серії «Обдаровані мудрістю». На смарагдовій обкладинці — портрет ледь усміхненого поета у вишиванці. Радію, бо Дмитро встиг відредагувати цю книжку, до написання якої долучилося понад 50 авторів, і навіть потримати її у руках. Тепер це наша пам’ять про культового поета. Та чи достатньо ми з вами зробили, щоб увіковічнити людину, яка багато зробила, у тому числі і для того, щоб ім’я Миколаєва було відоме у всьому світі.
На засіданнях правління і зборах члени обласної письменницької організації обговорювали заходи щодо проведення увіковічення пам’яті нашого побратима. Це започаткований разом із фондом «Діти України» та Народним рухом України щорічний конкурс читців імені Дмитра Креміня «Миколаївський оберіг». Хочеться зробити його всеукраїнським із належним фінансуванням. Відбувся щорічний читацький «Спаський трамвай». Його учасники, серед яких були члени МОО НСПУ, читали вірші Дмитра Креміня. У Миколаєві пройшло чимало заходів, але чи достатньо цього, щоб ім’я видатного земляка вийшло за літературне коло, аби воно було відоме не лише місцевим жителям, а й у світі. Творчість цього поета стала цілим пластом національної культури і в цьому нікого особливо переконувати не треба.
Порушується питання увіковічення імені Дмитра Креміня через ЮНЕСКО – занесення його імені до скарбниці світової культури. Для вирішення цього звернулися до земляка, який проживає у Франції, композитора і співака, що написав не одну пісню на слова Дмитра Креміня – Анатолія Миронова. Це дуже непроста справа, вона має вирішуватися за сприяння відповідних державних органів і передусім Миколаївської державної адміністрації, Міністерства культури, молоді та спорту, Кабінету Міністрів України.
В Миколаївському академічному українському театрі драми та музичної комедії планується вечір-пам’яті за участі гостя із Франції Анатолія Миронова.
Як голова Миколаївської обласної організації НСПУ, я не тільки вболіваю, а й роблю конкретні кроки для відновлення альманаху «Золота арфа». Шукаю шляхи для цього і клопочуся перед владою, щоб конкурс носив ім’я свого засновника Дмитра Креміня.
Разом із Миколаївським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти планується відкриття пам’ятної дошки Дмитру Креміню. Цим же інститутом розроблено план підготовки до 70-річчя від дня народження поета.
На засіданнях правління МОО НСПУ та загальних зборах не раз обговорювали питання про надання імені Дмитра Креміня одного зі скверів міста, або вулиці. Та найкраща пропозиція – назвати найголовнішу книгозбірню області іменем знакового поета. А заодно і найменувати вулицю, на якій розміщена обласна універсальна наукова бібліотека. Вважаємо, що це буде найкраща можливість увічнення видатної особистості, популяризація його творчості, вшанування відомого миколаївця. З цією пропозицією звертаємося до керівників області. Сподіваємося, що нас почують.
Закінчую писати. Погляд падає на томики поезії Дмитра Креміня з дарчими надписами. І розумію, що більше ніколи не почую його голосу у затишному письменницькому кабінеті, але, безперечно, його поетичне слово триватиме в українській національній літературі завше…
Хай не плодоносим, та думку високо підносим.
І я не останній у тебе, а все ж упаду…
Та поки ще я не літак, не зоря, не чорнозем –
зі мною дерева, найвищі в земному саду.
Віра Марущак,
голова Миколаївської обласної організації НСПУ