Вільям Волак: «Поети мусять викривати ці воєнні злочини!»

248

Наш співрозмовник Вільям Волак (1954 р.н.) – відомий американський письменник, науковець і громадський діяч. Тривалий час перебував на викладацькій роботі в Патерсонівському університеті, Університеті Фейрлея Дікінсона та в Боготівській вищій школі, де викладав історію англомовних літератур та літературну творчість, поєднуючи наукову та педагогічну роботу з письменницькою та перекладацькою творчістю. Лауреат численних наукових премій, зокрема Фулбрайтівського фонду, Фонду Фрімана, поетичної премії Європейської академії наук, мистецтв і літератури в Парижі (2018) та Великої премії Міжнародної літературної академії імені Міхая Емінеску (Румунія, 2022). Член Академії американських поетів. Був упорядником спеціальних чисел часопису «Синдік» (2022), присвячених літературній рецепції російсько-української війни й працює над перекладом Антології української поезії в США. Бере участь у роботі волонтерського руху на підтримку України, за що був представлений до нагороди медаллю «За жертовність і любов до України» Української православної церкви Київського патріархату.

Дмитро Чистяк: Дорогий Вільяме! Київська організація Національної спілки письменників України щиро дякує за згоду відповісти на запитання, а ще ж – за послідовну підтримку української культури, тож вітаємо Вас із новою нагородою. Звідки виникла ідея укласти спеціальні випуски літературного часопису «Синдік», присвячених Україні?

Вільям Волак: Передусім дозвольте щиро подякувати за відзначення мене медаллю, що стало цілковитою несподіванкою, навіть мріяти про це не міг. Ми вже багато років співпрацюємо з ЛеРоєм Четфілдом над виданням часопису «Синдік», де мене завжди залучають до укладання міжнародних номерів. Це сприяє ширшій промоції зарубіжних авторів. Коли розпочалася війна і Київ опинився під бомбардуванням, ми саме укладали п’ятий міжнародний номер часопису, куди включили і Ваш вірш «Жива земля», написаний під обстрілами. Нас усіх вразив цей вірш, адже в ньому відчувалася сила, впевненість у перемозі, згуртованість українців, якими захоплюємось. Тому вирішили присвятити наступний номер часопису Вашій поезії, відредагованій і прочитаній американськими митцями. Моє переднє слово до цього випуску переклали дев’ятнадцятьма мовами і поширили в різних країнах. Але вирішили на цьому не зупинятися: надали змогу поетам з усього світу надіслати свої твори щодо невиправданої агресії російської армії супроти українського народу. Тож випуск 49-й розпочався перекладом чотирьох віршів Тараса Шевченка, а за ними вже опублікували американських та зарубіжних поетів. Власне, на наш заклик відгукнулося стільки авторів, що уклали й випуск 50-й, де ще більше поетів відреагували на жахіття російського війська в Україні. Редакція так окреслила нашу мету: «сподіваємося, зможемо заохотити поетів світу висловитися проти жахливих мук, яких завдали нашим українським братам і сестрам». Додам ось що: коли бачиш такі жахливі, огидні, неймовірні прояви агресії, чуєш брехні блюзнірської пропаганди і наймасовіші після Другої світової війни, разючі акти геноциду, просто несила мовчати! Поети, митці мусять викривати ці жахливі вчинки, це насилля, ці воєнні злочини, що мають бути покарані.

Вручення В. Волаку Премії в галузі поезії Європейської академії наук, мистецтв і літератури (2018)

Д.Ч.: Російська агресія проти України круто змінила наше життя. Деякі фахівці вважають воєнні злочини актом геноциду проти української та європейської цивілізації. Яке сприйняття збройної агресії України з боку американського суспільства й літературних кіл зокрема?

В.В.: Це навіть дивно, але все американське суспільство згуртувалось у протидії аморальному й несправедливому вторгненню в Україну. Можу без перебільшення засвідчити: ніщо в новітній історії так не гуртувало американців, як ця агресія та безперестанні злочини, геноцид українського населення. Щодня сподіваємося, що дедалі сучасніша та дієвіша зброя якнайшвидше дістанеться до сміливців з українського війська, щоби вигнати цих огидних російських загарбників! Усі уважно стежать за інформацією про війну, вивчають мапи з назвами вже знайомих міст, а коли на полі бою – перемога, то для нас, для сусідів, для всього цивілізованого світу – це також перемога! Будьте певні – всі затамувавши подих стежать за дивовижною сміливістю українців у цій війні! Авторитарний режим путіна і його злочинне оточення відповість за цю страшну помилку. Замість солідарності росія одержить те, що й має одержати ця звиродніла держава. Замість розвивати свою країну, вони ізолювали населення й прирекли його на неухильне зубожіння внаслідок економічного спаду. Замість розколу НАТО, зміцнили, розширили його й надали його існуванню нового змісту. Літературні кола, як і наші громадяни загалом, хочуть підтримати Україну щомога. Як видно з опублікованих у часописі «Синдік» творів, письменники й митці висловили свою позицію щодо того дикунства, нелюдського звірства, яке здавалося неможливим у ХХІ столітті.

Д.Ч.: Ваша підтримка української культури шляхом перекладу й залучення міжнародних партнерів – безцінна. Спільно працюємо над спеціальним номером часопису «Синдік», присвяченому українській поезії. Виникла ідея й про видання антології української поезії у США, Чи можете розповісти про це докладніше?

В.В.: Як уже зауважував, ми опублікували низку випусків часопису «Синдік», присвячених Україні. Ось посилання на них:

Також наступний міжнародний випуск часопису присвятимо сучасній українській поезії. Ми ознайомилися з нещодавно виданою Вами антологією «Сонячні кларнети» французькою мовою. З Вашою участю, за Вашою редакцією я перекладу дещо з опублікованих у ній творів англійською. Сподіваюся, таким чином досить швидко й успішно поширимо цих авторів – попри страшні часи, які для вас настали. Згодом укладемо ще один випуск, присвячений поетам, які пишуть про жахіття війни, заподіяні російським агресором.

Д.Ч.: Втішно було побачити серед авторів часопису «Синдік» представників різних країн і континентів на знак солідарності з Україною. Пропонуємо опублікувати їхні твори не лише в українських ЗМІ, але й у майбутній Антології солідарності з Україною. Гадаєте, ця думка слушна?

В.В.: Авжеж, чудова думка. Переконаний: усі автори будуть пишатися, що їхня підтримка України втілиться ще й у цьому проекті. Можете покладатися на мене у підтримці такої чудової ініціативи – Антології солідарності з Україною, яка має обов’язково побачити світ.

Д.Ч.: Чи бачите Ви Україну частиною Європейського Союзу й органічною часткою європейської цивілізації?

В.В.: Не маю жодного сумніву в тому, що в майбутньому Україна стане частиною європейської родини націй і західного світу загалом. Вірю, що Європейський Союз запросить Вашу державу незабаром. Бо саме такий поступ історії, а її не зможе спинити жоден диктатор, не зможуть приборкати жодні залякування, не зможуть оббрехати жодні підкуплені урядом пропагандисти.

Чільне фото — Вільям Волак — лауреат Премії імені Міхая Емінеску (2022)

nspu.com.ua

попередня статтяКнигу «Весна озброєна» представили у Кропивницькому
наступна статтяУ Хмельницькому обласному літературному музеї звучала поезія Оксани Радушинської