З паном Тобіашем Бохенським, Воєводою Лодзьким, я познайомився через трагічні обставини. Вирвавшись із окупованої Бучі, ми з родиною дісталися польського містечка Тушин, міста-побратима мого рідного міста. Через короткий час бурмістр Тушина Вітольд Малецький запросив мене до Лодзі на зустріч із паном Тобіашем. Пан Воєвода не лише гостинно та приязно прийняв мене у своїй резиденції на вулиці Пьотрковскій, але й улаштував пресконференцію. Зі свого боку я взяв у нього інтерв’ю, яке і пропоную увазі читачів.
Сергій Куліда: Пане Воєводо, коли я дізнався, що нас познайомлять, я одразу згадав кількох відомих у Польщі панів Бохенських. Це передусім Юзеф Марія Бохенський, польсько-швейцарський логік і найвидатніший антирадянський теоретик, один із лідерів теоретичного антикомунізму; поет, есеїст і піаніст Тадеуш Бохенський та його син Яцек Бохенський, прозаїк, публіцист і перекладач, який певний час керував Польським Пен-клубом. Не можу не згадати Томаша Бохенського, видатного польського літературознавця та есеїста, який десять років тому заснував Академію польської літератури в Лодзі. (Для мене це особливо цікаво, тому що в ньому, серед інших, вивчалася творчість Анджея Стасюка та Ольги Токарчук). Хтось із них є вашими родичами?
Тобіаш Бохенський: Дійсно, так сталося, що серед людей, які носять моє прізвище, є багато відомих і шанованих поляків. Особливо близькі мені Юзеф Марія Бохенський та Адольф Бохенський – політичний письменник, який займався геополітикою і написав у 1937 році надзвичайно цікаву працю під назвою «Між Німеччиною і Росією». Серед згаданих Вами людей і мій родич, а точніше батько, професор Томаш Бохенський
С.К.: Я хотів би запитати, чи Ваша мати також належить до академічної спільноти?.. Вона, якщо я не помиляюся, знавець французької мови.
Т.Б.: Це так, хоча вона також має диплом соціолога. Моя сім’я завжди була тісно пов’язана з науковим життям. Університет Лодзі, наша спільна альма-матер, є надзвичайно важливим закладом, де всі ми отримали наші перші академічні уроки.
С.К.: Тепер я розумію, чому у вас такий тонкий інтелект і освіта. Адже гени – це визначальна річ… Звісно, пан Воєвода отримав відповідну освіту…
ТБ: Це занадто ввічливо з вашого боку. Освіту я отримав у Лодзі, найважливішим для мене було навчання в університеті, але також важливим було навчання вдома. Я вивчав право і деякий час філософію. Тоді мені вдалося захистити докторську дисертацію з юридичних наук за спеціальністю «Політичні та правові науки».
С.К.: А чому не філологія? З огляду на передісторію сім’ї… Ваші батьки не образилися на Ваш вибір? Що привабило пана Воєводу в юстиції?
Т.Б.: Скажу, що довго вагався з вибором спеціальності. Я розглядав історію, історію мистецтва, філософію та право. Зрештою я обрав юридичний факультет, який був певним продовженням сімейної традиції, адже моя бабуся теж закінчила цей напрямок. Я ніколи не хотів стати філологом, хоча читання художньої літератури завжди приносило мені величезне задоволення.
СК: А хто був вашим наставником?
Т. Б.: Безумовно, у перший період мого життя найважливішими для мене були мої батьки і, певною мірою, дідусь і бабуся. Що ближче я наближався до дорослого життя, то частіше й охочіше шукав моделі, погляди чи ідеї, якими міг би керуватися та надихатися. І це, мабуть, притаманно всім молодим людям. Моїм наставником, людиною, якій я багато в чому завдячую, був і є професор Збігнєв Рау – нинішній міністр закордонних справ Польщі, а раніше – дослідник філософії права та політики в Лодзькому університеті, стипендіат Кембриджського та багатьох інших західних університетів. Він видатний учений із великими досягненнями. Я багато в чому завдячую професору в питаннях, пов’язаних з освітою, вибором наукового шляху, вдосконаленням методів наукового міркування тощо.
С.К.: Навчання вилилось у подальшу кар’єру… Де пан Воєвода працював після закінчення навчання?
ТБ: Спочатку я працював у Centrum Myśli Polityczno-Prawnej im. Alexisa de Tocquevill, на факультеті права та адміністрації Лодзького університету. Я поєднував це заняття з написанням докторської. У 2015 році професор Збігнєв Рау став воєводою Лодзьким, а я почав працювати його помічником, радником, а згодом директором канцелярії воєводи.
С.К.: А як так сталося, що Ви стали Воєводою Лодзьким? Уже в 33 роки… Що вас змусило податися у політику?
Т.Б.: Це було одне з найважливіших рішень у моєму житті – свідомий вихід у світ політики. Я повністю підтримую програму уряду Права і Справедливості, бачення глибокої реконструкції польської держави, а також проведенням політики, яка враховує інтереси наших сусідів – країн Балтії, України, Чехії, Словаччини та Угорщини. Я однозначно представляю консервативний світогляд, тому не хотів стояти осторонь, поки на моїй батьківщині відбуваються зміни, започатковані у 2015 році.
С.К.: Чи правда, що ви наймолодший чиновник такого рівня в Польщі?
Т.Б.: На даний момент так, хоча на початку 2000-х був Лодзький Воєвода такого ж віку.
С.К.: Для мене Лодзь – зі шкільного курсу історії – це «польський Манчестер», центр текстильної промисловості, яка розвинулася тут у ХІХ столітті. (До речі. Цього року виповнюється 690 років існування Лодзі, про що вперше було задокументовано письмово. У 1332 р. село Лодзь було передане ленчицьким князем Вроцлавському воєводству.) А часи індустріалізації міста згадуються, зокрема, в романі лауреата Нобелівської премії Владислава Раймонта «Земля обітована». Чим відомі інші міста краю? Той самий текстиль, сільське господарство, електроніка тощо?…
ТБ: Лодзьке Воєводство розташоване в самому серці Польщі на перетині всіх найважливіших комунікаційних шляхів нашої країни та регіону, тобто дороги з півночі на південь від порту Ґданська до Карпат і східно-західної дороги. Завдяки такому розташуванню Воєводство динамічно розвивається в багатьох галузях водночас: від сільського господарства до промисловості, ІТ-індустрії, сучасних послуг та логістики. У Лодзі розташовані одні з найкращих університетів Польщі – як власне університет, так і політехніка, медична академія та школи мистецтв. Численні інвестиції – залізниця, дорога, центральний комунікаційний порт – роблять економічне зростання нашого регіону постійним. Зараз ми працюємо над реконструкцією шляху сполучення до українського кордону. Я думаю про швидкісну трасу Лодзь — Пйотркув-Трибунальський — Кельце-Жешув.
С.К.: З якими проблемами зіткнувся пан Воєвода на цій новій відповідальній посаді? Які ваші пріоритети в роботі?
Т. Б.: Основою всієї діяльності Воєводи є ефективна реалізація державної політики у своєму Воєводстві та нагляд за органами місцевого самоврядування. Найважливішими для мене є прямі контакти з мешканцями, реалізація продевелоперських інвестицій, боротьба за історичну правду, захист традиційних цінностей та забезпечення безпеки мешканців у кризових ситуаціях. Я також надаю важливе значення цифровізації та комп’ютеризації державного управління, щоб воно могло сміливо та ефективно працювати у XXI столітті.
С.К.: Які програми реалізує польський уряд у Воєводстві?
Т.Б.: Неможливо їх усіх перерахувати, зважаючи на їхню кількість. Історично найбільш важливими є великі інвестиції в органи місцевого самоврядування (будівництво шкіл, доріг, мостів, систем водопостачання та медичних закладів) і підтримка сімей (програма 500 злотих для батьків на кожну дитину, підтримка бідніших сімей або пенсіонерів).
С.К.: Розкажіть, будь ласка, про свій досвід роботи з органами місцевого самоврядування. Особливо з Тушином, який є містом-побратимом Бучі?
ТБ: Це значна частина моєї щоденної роботи. Ідея самоврядування – це чудова ідея, яка дозволяє мешканцям обирати своїх представників і керувати своєю малою батьківщиною. Представники місцевої влади – люди прагматичні, працьовиті та віддані справі. Я їх дуже поважаю і ціную. Тушин є прикладом одного з найбільш динамічних та ефективно керованих органів місцевого самоврядування. Я думаю, що багато жителів інших гмін мріють про такого мера, як Вітольд Малецький.
С.К.: Сьогодні тільки в Лодзі кожен шостий житель — виходець з України… Які дії вживаються у Воєводстві для допомоги біженцям, людям, які через війну були змушені покинути свою батьківщину? До речі, я бачу, що на будівлі воєводства разом із прапором Польщі висить прапор моєї країни…
Т. Б.: З першого дня російської агресії ми організовуємо допомогу Україні. І держава, і поляки роблять усе від нас залежне для підтримки української справи. Ми організували допомогу на кордоні, перевезення з України до Польщі, відкрили пункти розміщення по всьому Воєводстві, де знаходили притулок ті, хто втікав од війни, облаштували пункти підтримки для всіх біженців. У воєводстві є діти з українських сиротинців. Ніхто не повинен бути байдужим до страждань невинних і шкоди, завданої Україні ненависним варваром Путіним.
С.К.: Як ви думаєте, чому Польща так потужно і щиро простягнула руку сусідові? Незважаючи на деякі, так би мовити, непорозуміння в минулому?
Т.Б.: Я думаю, що спадок минулого колишньої Першої Польської Республіки, коли наші народи жили разом і мусили боротися із зовнішніми загрозами, знайшов у нас відгук. Ми, поляки, прекрасно знаємо, що означає російський деспотизм, коли солдатські чоботи душать свободу і всяку надію. Ми глибоко віримо, що нашим народам вдасться побудувати спільне, гармонійне майбутнє, тим паче, що нас пов’язують не лише інтереси, а й вороги. Росія сьогодні є ворогом України, а отже, і цивілізованого світу. Я ніколи не забуду страх і жах беззахисних жінок і дітей, яких ми зустріли під нашими дахами. Їм довелося залишити весь свій світ через хвору російську ідеологію, засновану на завоюваннях, експлуатації та терорі. Україна бореться за справедливу справу і як поляки ми пишаємося тим, що можемо допомогти вашій героїчній нації.
С. К.: У чому схожість між нашими народами? Чи бачите Ви, пане Воєводо, перспективу подальшого зближення між Польщею та Україною в майбутньому?
Т.Б.: Я думаю, що ми можемо говорити про численні культурні подібності, які стануть хорошим фундаментом для міждержавної, економічної, соціальної та культурної співпраці. У нас спільна історія – не тільки важка, а й позитивна – наші мови близькі одна одній. Наші нації характеризуються почуттям гордості, сильним індивідуалізмом, кожна з них пройшла через трагедію комунізму. В українців і поляків багато спільного в цивілізаційному плані. Спадщина наших націй формує ідентичність Центральної Європи. Я думаю, що ми разом матимемо процвітаюче майбутнє.
С.К.: Якби хтось написав статтю «Один день із губернатором», який вигляд мав би цей день?
Т. Б.: Це був би день, сповнений зустрічей із людьми, читання та підписання офіційних документів, звичайно з поїздкою до теренів Воєводства.
С.К.: Як кажуть: не хлібом єдиним живе людина… Повернемося до особистого життя. Дивлячись на фігуру пана Воєводи, видно, що Ви любитель спорту. Які Ваші улюблені види спорту? Футбол, біг, теніс?..
ТБ: Мій улюблений вид спорту – теніс, але я також люблю дивитися футбол. Приватно я часто відвідую тренажерний зал і намагаюся пропагувати здоровий спосіб життя — як харчування, так і фізичні вправи.
С.К.: Я не сумніваюся, що ви багато читаєте… Які книги вам подобаються і яких авторів? Ви читаєте книжки свого батька? У вас схожі смаки?
ТБ: Мій смак швидше класичний – я люблю Шекспіра, Мольєра чи Джозефа Конрада. Звичайно, я читав книги свого батька, хоча вони мають характер аналізу філологічного. Серед польських авторів я високо ціную Анджея Бобковського, Марека Новаковського та Збігнєва Герберта.
СК: І наостанок. Не можу не згадати дружину пана Воєводи… Чи поділяє вона Ваші уподобання?
ТБ: Улюблені письменники Ельжбети – Мілан Кундера та Веслав Мисливський. Моя дружина має багато хобі, хоча, безсумнівно, найбільше їй подобаються танці, якими вона також успішно професійно займалася.
Спілкувався Сергій Куліда