Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ: «Евтерпа в снігах»

Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ

1129

З КНИГИ «ЕВТЕРПА В СНІГАХ»

ПІДТЯТИЙ КАЛЕНДАРЕМ

Важко життя дається, коли вже вісімдесят,
час галопує вперед, а тіло тягне назад.

Волочить по бруках міста себе у свої сніги,
і жодного із облич, ним люблених, довкруги.

І крок його спотикається, підтятий календарем,
і казуси з ним трапляються між модерних систем.

Бо всі ті прайси та вайбери, смартфони та ноутбуки
для нього китайська грамота, дияволіада науки.

Обкраденим почувається серед здобутків прогресу
з ознаками катастрофи, перманентного стресу.

І позаяк нема кому виплакатись в жилетку,
хапається за таблетку, в кіоску купля газетку
і рахуючи сходи невпевненими ногами,
бурмоче собі самому: є проліски й під снігами…

Не будь йому, доле, мачухою, поблажливо виручай,
пробач усі звихи й коники, розраджуй його печаль.

Нехай переборе хворощі, нехай подолає сплін,
шепни йому принагідно, що в зимових людей, як він,
є свої преференції, і навіть можливий злет,
надто, якщо типаж і в вісімдесят поет,
а отже, і озираючись, рухається вперед.
22.11.2019

 

НА СПРОТИВ – СПРОТИВ

Вони – у розповні сили,
загонисті, вперті.
Дивляться на предтеч,
немов з вершини Говерли.
І так доводять прихильникам
очевидність їхньої смерті,
що прихильники щиро вірять:
предтечі вмерли.

Поети товчуть поетів,
тасує час покоління,
мітить перстом обранців,
то зігріва, то студить.
Улов у ловчих кирилиці –
душ моріння.
Душа невмируща, отже,
предтечі будуть.

У музи чудова пам’ять,
тому є певність:
підхопить прийдешній віршник
утяту ноту.
Поновить на лад новітній
порушену спадкоємність,
інакше не може бути:
на спротив – спротив.
10.09.2018

 

КИЇВСЬКІ ГОРБИ

Ох, ці київські горби,
свідки слави і ганьби.
Мусиш їх щодень долати,
долю ганячи горбату
за горбатої доби.

Важко перти тіло вгору
вихилясом між юрби.
Тільки й втіхи – звідти зору
легше зріти шир простору,
випрямлять душі горби
й тим являти непокору
за горбатої доби.

Ох, ці київські горби,
їх люби чи не люби –
тягнуть вниз,
а мусиш – вище,
глядь, а вже й до неба ближче,
отже, й шанс спитать Творця –
хто прирік нас на ганьбище?
Чом горбам нема кінця?
Чом горбатіють серця?
03.03.2019

ЩАСЛИВІ МИТІ ЖИТТЯ

Щасливі миті життя,
негадані, безпричинні,
легковійні, дитинні.
Прискорювачі серцебиття –
щасливі миті життя.

Щасливі миті життя,
як передвістя зрушень,
омивають тіло і душу,
і щезають без вороття
щасливі миті життя.

Щасливі миті життя,
хто ви чи що ви? звідки?
Мого воскресіння свідки,
моїх нещасть забуття,
щасливі миті життя.

Щасливі миті життя,
ви – змиг ящірки між травостою,
пух кульбабки над головою,
схову ангелів відкриття,
щасливі миті життя.

Щасливі миті життя,
відлуння дивних мелодій,
що їх Свідзінський Володя
ословив, бо мав їх за опертя
в хитавиці державних лодій,
солодкі миті життя,
щасливі миті життя.
17.02.2019

ДВЕРІ НЕІСНУЮЧОЇ ХАТИ

Там, де безтурботні ластівки
стрілами ширяли над грядками,
бур`янами заросли грядки,
прах осель зашився бур`янами.

В скло і щебінь западає крок.
Двері неіснуючої хати
стереже невидимий замок,
до якого ключ не підібрати.

Стукаю в невидимі шибки,
гупаю у нереальні двері.
Даль німа. Відсутні ластівки.
Безрух, як на Марсі чи Венері.

Та як тільки пам’ять попроси
слух напружить, знявши часу схиму,
оживуть покревні голоси
в сінях, за примарними дверима.
24.12.2018

З ПУЩ АСТРАЛЬНИХ ЗІРВАЛАСЯ ЗІРКА

А коли допекли недороди,
пам’ять роду протер, як пенсне.
І звернувсь до відсутнього роду:
– Озовіться, хто чує мене!

І озвався друзяка колишній
з тих, що знають усе і про всіх:
– Запропався твій рід нікудишній,
відцуравсь недородів своїх.

– Кажеш так, ніби кревні – мурахи,
натякаєш на масовий звих?
– Сам прикинь: ті – на схід, ці – на захід,
ані слуху, ні духу про них.

– Зачекай, є ще ж ті, що лишились,
хтось із них собі раду дає?
– Між своїх чужаниць розкришились,
не до тями їм, хто вони є…

Доки все те осмислював гірко,
втратив квітку квітник-небозвід.
З пущ астральних зірвалася зірка,
куцим був самовбивчий політ.
28.12.2018

ТІЛЬКИ Б ВСТИГЛА СТРІЛА АПОЛЛОНА

Я не відаю, що це зі мною,
та підказує досвід – біда.
Йде епоха на мене війною,
я один, з нею ж хижа орда.

В мене стріли, а в неї гармати,
я в облозі, вона наступа.
Над порогом похилої Хати
вже зависла ординська стопа.

Ворог зовнішній з внутрішнім в змові,
їм смішний допотопний мій лук.
Та стріла й тятива наготові,
тільки б лука не випустить з рук.

Тільки б в поміч прийшла оборона,
що жадає, як я, перемін.
Тільки б встигла стріла Аполлона
перших злобних пришити до стін.
25.12.2018

ВУЗЛИ

«Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна. Кого не поставимо – розстріляємо», – не приховував намірів «режисерів» слідчий Соломон Брук.
В.Панченко «Повість про Миколу Зерова»

Про причетність до вовчих ідей
винуватий не скаже.
Він петлює – ловкач іудей,
він вузли свої в`яже.

Заплітає, мов ремез гніздо,
винахідливо й вправно.
Клоунадствує, як Бельмондо,
щоб зачовгати правду.

Але не відбілити смоли
зла, що мстиво тут коїв
за лихої погоди, коли
був за зверхника Каїн.

За вертепу, коли каганат
людоморствував люто.
Що й засвідчить місцевий Сократ,
відригнувши цикуту.

Зробить в напрямку Агори крок
і ошуканим вкаже
на в льодах замуровану кров,
і розплутає пряжу.
12.01.2019

ЕВТЕРПА В СНІГАХ

Світанок ландшафту вертепу,
сніги в наготі торжества.
Посиніли губи в Евтерпи,
уклякли в гортані слова.

Де сестри її касталіди,
забула, не знає вона.
Кастальського трунку ні сліду,
промерзла основа до дна.

Ні звуку з подвійної флейти,
тремтінь в задубілих руках.
Безмовна, біліша від крейди,
шукає під кригою шлях.

Жахнеться з горба Гелікона:
трамбуючи наст довкруги,
шикуються у легіони
свої й чужинецькі сніги.

Йдуть в наступ із півночі й сходу
в озброї свинцю і меча.
І музі остуджують подих,
і слово доцільність втрача.
11.01.2019

НЕОКЛАСИК

В.П.

Ще не прийшов до тями Київ,
ще прагнуть крові злоба й мста,
а він із шаликом на шиї
в аудиторію вліта.

Глуха пора державних збочень
його масштабами ляка.
Про них він скаже неохоче,
він світла в снах віків шука.

Тлумачить, класиків цитує –
чаклун білявий, страж ціннот.
Він поросль, спраглу знань, дивує
сучасністю античних од.

Рече!
І в темпі перегонів
відлунюють між балюстрад
ходою римських легіонів
латина і парнаський лад.

Ередіа й Катулла тексти
озвучує й не знає чень,
що лик його і рвійні жести –
надбання влюблених очей.

Не зна, що там, де куль роздача,
на нього теж чека свинець.
Й душа очей отих заплаче,
дізнавшись про його кінець.

А поки що – скарбничий чарів –
він править залом, як легат.
І сяють скельця окулярів,
і кожне скельце на сто ват.
24.02.2019

БРАКУЄ ХОЛОДНОГО

Корсара відважного,
ловця самородного,
стрільця епатажного –
бракує Холодного.
Крамольного, ярого,
режиму невгодного –
бракує Холодного.
Крутого, лінійного,
сьогодні немодного –
бракує Холодного.
Тверезого, п`яного,
ніжного, злобного –
бракує Холодного.

Не випавши в осад,
втрачав на двоїстості.
Розжився на осуд
за ігри з чекістами.

Не вам би цуратись,
у вимислах вперті.
Він сам покарав себе
лютістю смерті.

Дерзкого, гарячого,
майже народного –
бракує Холодного,
бракує Холодного.
01.08.2019

НІХТО

Нащо нас мати привела?
Шевченко
Не озирайсь на днів покоси
у їх туманній множині.
Щоб не звихнулась пам’ять боса
в шуканні зерен між стерні.

Бракує в долі перевесел
в’язати дні в снопи тугі.
Не ошукайся – світ чудесен,
та ми в нім в підсумку нагі.

Жни жито днів. Неси поклажу
своїх сум`ять і ремесла.
Ніхто цей ребус не розв`яже:
«Нащо нас мати привела?»
08.01.2019

НЕМА ПОЇХАТИ ДО КОГО

Нема поїхати до кого,
посидіть в хаті за столом.
Згадати мертвих, мати змогу
зітхать, туманячись чолом.

Нема поїхати до кого.

Немає з ким погомоніти
про те і тих, про ще живих.
Відтанути, відмолодіти
у спогадах небольових.

Немає з ким погомоніти.

Немає з ким допити трунок
гіркот-прощань і сам на сам
за кривди виставить рахунок
чужим, байдужим небесам.

Немає з ким допити трунок.
21.02.2019

* * *

Ніби в міру грішу,
ніби вперто віршую.
Випливає – пишу,
випливає – існую.

За роками роки
ланцюжком, як верблюди.
За пісками піски
по самісінькі груди.

За барханом бархан,
зі слідами грабунку
шкутильга караван
до кінцевого пункту.
19.06.2019

 

ТА Ж ПЛАТІВКА

Старість – це роковане вигнання
у піски самотності при масі.
Старість – примусове вигасання
між чужих людей в чужому часі.

Старість – це дошкульний сміх зі свята,
на яке квиток у горній касі.
Це наслання – зайвість відчувати
між чужих людей в чужому часі.

Старість – це до неба запитання:
скільки зим лишилося в запасі?
Старість – це дозоване вмирання
між чужих людей в чужому часі.
05.11.2018

ВЧИТЬ БОЛЕМ РОЗУМ СВІТОВИЙ

Не нарікай. Зціп зуби й вий.
Вмій мовчки вити.
Вчить болем Розум Світовий,
як треба жити.

Суцільний трепет больовий –
душа і тіло?
Це хоче Розум Світовий,
щоб так боліло.

Колючий текст життя, боли!
Біль – чесний автор.
Не прозівай лиш мить, коли
він скаже правду.
27.12.2018

СУЇЦИД

Життя на стадії змерзання:
зник пес,
здох кіт,
втекла жона.
За вікнами пора нерання
дігтярні шати напина.

Зметнувсь вогонь в горлянці грубки
й принишк, останній схрумав хмиз.
Фатальний лист з кишені шубки
травмованому – в серце спис.

Намисливши командировку
у безрух-край, в один кінець,
смикнув – чи витрима? – вірьовку,
підсунув хапкома стілець.
03-04.11.2018

МИТЬ ПЕРЕДСМЕРТНА

Загроз тобі не обійти,
не оминуть досад.
Від їхніх примх залежний ти,
ти з ними сам на сам.

Ти мов карась в них на гачку,
але вполює плоть
лиш чорна пагуба, яку
тобі не побороть.

На тебе в неї є досьє,
вона підстереже
й тебе хворобою уб`є,
свинцем або ножем.

І розчахне твій шлях до дна,
і все життя вмістить
ота фатальна, та страшна,
та передсмертна мить.
21-22.02.2019

ВІЧНІСТЬ ТИМЧАСОВОСТІ

Я не хочу вічності
і скажу по совісті
вдячний алогічності
чуда тимчасовості.

Чуда в його тяглості,
звихах, пересічності,
чуда в його спраглості
перспективи вічності.

Гумус утопічності
живить грунт свідомості,
що осердя вічності –
вічність тимчасовості.
23.02.2019

ВОЛОДИМИРСЬКОМУ

Серцю знадобилася
Божа напрямна.
Здрастуй, Володимирський,
квітко кам`яна.

Ти – осердя тверді,
це ж на твій поріг
я з підвалу смерті
тіло приволік.

Ревно за спасіння
дякував святим.
Під твоє склепіння
рвусь, як пілігрим.

На інтим-розмову
кличеш ти мене,
семипелюсткове
диво кам`яне.

Вкотре розмовляємо
в сяйві ліпоти.
А про що, те знаємо
тільки я і ти.
11.12.2018

ФАНАБЕРІЙНЕ

Я вам вдячний за топтання
рудиментів моїх крил.
За уперть непомічання
моїх правд і моїх кривд.

Вдячний, що були ви скраю
у сезон градобиття.
Вдячний вам, що знемагаю
без надій на співчуття.

Та коли під дифірамби
нас відправлять за межу,
все, що вам сказати мав би,
я при ангелах скажу.

І піддавшись на вмовляння
любих серцю голосів,
вас лишу для покаяння
у Сузір`ї Гончих Псів.

На солодкий поклик ліри
в пожаданні вишніх втіх
полечу в Сузір`я Ліри
до крилатих, до своїх.
28.02.2019

ПИСЬМЕНА ПАМ`ЯТІ

Все, що серцю наснилося,
що діймало тоді,
відбуло, розчинилося,
ніби сіль у воді.

Не своя, не голублена,
ти була моя вись
не без хмарки, бо люблена
уже кимось колись.

Обірвалось, не склалося,
смута смут облягла.
Ми нервово розсталися,
ти в тумани пішла.

Щось непевне лишилося,
данина ворожді.
Та й воно розчинилося
в чорноморській воді.

Тільки з глибу туманного
квилить чайка сумна.
Й Ланжерону піщаного
мерехтять письмена.
08.01.2019

СЛІД АСТРАЛЬНИЙ

Наші успіхи й наші невдачі
й не від наших залежать зусиль.
Муза мстива без таїнства значень
і карає безжив`ям тлумачень,
німотою в сезони безкриль.

В мові й те є, що їй не належить,
а це значить з невидимих сфер
хтось невловний за душами стежить,
і з щедрот своїх вловне мережить
механічними рухами пер.

І на зламах реальності й казки,
на перетинах доль і орбіт
з волі Божої, з Божої ласки
між словами земної закваски
полишає астральний свій слід.
23.02.2019

Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ

 

попередня стаття«…і чужого навчайтесь, й свого не цурайтесь». Як українці в Каліфорнії зберігають свою ідентичність
наступна статтяЛілія Бондаревич-Черненко. За годину до раю