Базилевський Володимир. Повітря резервацій — К. : Літ. Україна, 2019. — 260 с.
Суб’єкт лірики у новій збірці Володимира Базилевського «Повітря резервацій», яка побачила світ у видавничому центрі «Літературної України», наділений гострим баченням навколишньої дійсності, тонким світовідчуттям, яке передчуває гуманітарну кризу, але також і здатністю зіставляти події теперішнього з тим, що відбувалося сотні або й тисячі років тому. Філософські параметри мислення ліричного героя наближені до неокласицистичної традиції, яка емансипована від життєвої конкретики проминального і утривалена у «великому часі» культури.
Проте дозволю припустити, що у художньому світі В. Базилевського наявне поєднання неоромантичного та неокласицистичного бачення дійсності. Перше дає можливість бути не просто стороннім спостерігачем або фланером, а й активним співтворцем реальності, яка бачиться в ідеальних категоріях. І тому будь-який вияв несправедливості, людської дріб’язковості та жорстокості переживається настільки гостро. Водночас неокласицистичний спосіб світосприйняття підказує, що все вже колись було, що за дві тисячі років людина аж так суттєво й не змінилася: завжди були раби і диктатори, завжди державній системі не вистачало часу на окрему людину, завжди у світі була несправедливість і глупота. Нічого нового під сонцем уже не буде. Потрібно лише постійно шукати осердя світу, аби не загубитися у симулякрах.
У представленій збірці перебування української людини в сучасному часі знову уподібнюється до резервації. Український світ постає жертвою політичної нещирості, непорядності, симулякровості. На останньому понятті хотів би зупинитися докладніше. Той, кому болить час, хто, чудово знаючись на історії та світовій культурі, розуміє, що сьогодні ситуація зайшла в глухий кут, не може жити у вимірах симулякрів. Псевдореальність — те, від чого тікає суб’єкт лірики В. Базилевського. Насправді не йдеться про якусь надреальність, а лише про потребу світу, в якому людські та природні енергії перебувають у гармонійній єдності, де немає фальшувань, де закони світу передусім побудовані на принципах етики, де наявна повага до свого і не агресор-чужинець ніколи не керуватиме.
Втрача глядач бажання жити:
ляка й вiдштовхує екран.
Яриги, збоченцi, бандити,
то душогуб, то наркоман.
Телеведучих лексикон:
повії, рейдери, мажори.
Ще – западись вони! – офшори,
епохи кримiнальний тон.
Реальність у цій книжці мислиться як світ досконалої гармонії та єдності матерії та енергії. І лише людина, якщо вона втрачає самість і утверджує в собі лише персону, за Юнгом, привносить у цей світ трагедію. Для суб’єкта лірики трагедія означає наявність у побудові суспільства або держави викривлених засновків, коли щось у комунікації або взаємодії між людьми випущено, поламано, сфальшовано. Щось надзвичайно важливе і достоту просте. Ідеться про рівень поваги до історії та культури, про потребу збереження культурної пам’яті, про важливість відчуття братерства сердець і просто дружнього плеча в скрутну хвилину. Вистояти в умовах катаклізмів можливо не поодинці, а разом.
Поет має здатність загостреного відчуття дійсності. І саме поет володіє і надзвичайною сміливістю загострити суспільну увагу на тому, що зазвичай лишається непроговореним. Із часом через таку втечу від нагальних проблем ситуація ще більше загострюється. Витіснені страхи, образи, больові відчуття, непорозуміння, конфлікти ніколи не зникають: ані на індивідуальному, ані ні суспільному, колективному рівні. Нічого у нашому світі не розчиняється без сліду. «Повітря резервацій» — своєрідний компас, який допомагає загубленій людині відшукати себе і своє місце у світі, що б про це не казали інші, ті, хто втратили себе і стали рабами, що б про це не казали медіа, які формують перед людиною викривлену дійсність.
Така льодовизна, такі холодини,
що в кригу вмерзає абориген.
І марно мiж людом мiсцевим людини
шукає удень з лiхтарем Діоген.
<…>
В астральних садах – свої холодини
з лiтаючим смiттям низинних нетям.
І марно шука мiж посланцiв людини
небесного крою Небесний Адам.
Людина не може бути «людиною нізвідки». Ідентичність не може бути сформована на порожньому ґрунті. Сьогодні український світ знову переживає «кризи», його реальність викривлено і зменшено. А В. Базилевський показує український світ, наділений безкінечною кількістю граней, які вияскравлюють час і людину в часі.
Дмитро Дроздовський